Зміст
Політична філософія – лібералізм, федералізм, громадівство
Особистість як вища цінність
Філософія політики Драгоманова ґрунтується на ліберальній ідеї, згідно з якою вища цінність визнається за особистістю. Не держава, не нація, не клас, а окрема людина з її правами і свободами – мета і міра всякої політики. Держава і інші суспільні інститути існують для людини, а не людина для них. Тому кожна політична система має оцінюватися за тим, наскільки вона забезпечує права і свободи особи.
Ця ліберальна ідея відрізняла Драгоманова від багатьох сучасників. Російські революціонери-народники і згодом марксисти ставили вище за особистість «народ» чи «клас» і були готові жертвувати правами окремих людей заради «загального блага». Консерватори ставили вище за особистість державу або церкву. Драгоманов же наполягав, що жодна мета не виправдовує порушення прав людини, і що справжнє загальне благо – це благо всіх окремих людей.
Політичні свободи
З цієї ліберальної позиції випливала вимога політичних свобод. Драгоманов був переконаний, що першим кроком до будь-яких суспільних перетворень у Російській імперії має бути завоювання політичної свободи: свободи слова, друку, зібрань, совісті, недоторканості особи, участі громадян в управлінні. Без цих свобод неможливі ні соціальні реформи, ні національне відродження.
Ця думка викладена, зокрема, у праці «Либерализм и земство в России» (1889), де Драгоманов аналізує можливості легальної боротьби за свободу через органи земського самоврядування. Він закликав українських і російських лібералів і соціалістів об'єднатися в боротьбі за конституцію і політичні права, відкладаючи інші розбіжності на потім.
Цікаво, що ця позиція викликала критику з боку радикальніших соціалістів, які вважали, що Драгоманов «зраджує» соціалізм заради лібералізму. Але для самого Драгоманова тут не було суперечності: соціалізм без свободи – це казарма, а не звільнення людини.
Федералізм
Центральне місце в політичній філософії Драгоманова займає федералізм. Федеративна спілка вільних самоврядних громад, на його переконання, має явні переваги порівняно з унітарною державою, оскільки створює передумови для вищого ступеня людської свободи. Що ближче влада до людини, то краще вона враховує її інтереси і то легше людині її контролювати. Централізована держава неминуче стає бюрократичною і деспотичною, бо влада в ній зосереджена далеко від людей.
Ідея федералізму мала у Драгоманова глибоке історичне коріння. Він спирався на традиції кирило-мефодіївців з їхньою ідеєю слов'янської федерації, на костомарівську концепцію федеративного начала в давній Русі, на приклади Швейцарії і Сполучених Штатів Америки. Водночас він надав федералізмові нового, раціонального обґрунтування, звільнивши його від романтичного месіанізму.
«Вільна спілка»
Найповніше політичний ідеал Драгоманова викладено в проекті конституції «Вольный союз – Вільна спілка. Опыт украинской политико-социальной программы» (1884). Це перший в історії української політичної думки детально розроблений конституційний проект.
Згідно з проектом, Російська імперія мала перетворитися на федерацію, побудовану на кількох рівнях самоврядування: громада (сільська і міська), волость, повіт, область. Імперія мала бути поділена на 20 «областей», межі яких визначалися б не за національним принципом, а з урахуванням економічних, географічних і етнічних чинників; Україна мала складатися з кількох таких областей. Кожна область мала б власний виборний орган – обласну думу, – що вирішувала б місцеві справи: освіту, господарство, суди, шляхи, охорону здоров'я.
На загальнодержавному рівні мала бути двопалатна державна дума: одна палата обиралася б населенням, друга – обласними думами. Глава держави (імператор) зберігався б, але з обмеженими повноваженнями, як у конституційній монархії. Проект гарантував широкі права громадян: недоторканість особи і житла, свободу слова, друку, зібрань, совісті, рівність перед законом, право на освіту рідною мовою, загальне виборче право.
«Вільна спілка» – це, по суті, проект перетворення Російської імперії на конституційну федеративну демократію. Він не передбачав незалежності України, але передбачав широку автономію українських областей і гарантії прав українського народу. Сам Драгоманов розглядав цей проект як реалістичну програму-мінімум, здійсненну в доступному для огляду майбутньому.
Громадівство
Особливим варіантом соціалізму, що його обстоював Драгоманов, було «громадівство». Основою суспільства, на його думку, є громади – самоврядні спільноти людей, що живуть на певній території. Громади – своєрідні суспільні молекули, з яких складається все суспільство. Примат громад надав соціалізмові Драгоманова своєрідного, «громадівського» характеру.
Громадівський соціалізм передбачав передачу засобів виробництва – землі, фабрик, майстерень – не державі, як у марксизмі, а громадам і асоціаціям виробників. Управління економікою мало здійснюватися не централізовано, а на основі самоврядування громад і їх вільних союзів. Це мало запобігти перетворенню соціалізму на нову форму деспотизму – державний капіталізм, де замість приватного капіталіста експлуатує державна бюрократія.
Драгоманов з дивовижною прозорливістю передбачав небезпеки марксистського централістського соціалізму. Він попереджав, що державна власність на засоби виробництва в поєднанні з централізованою владою може привести до нечуваного деспотизму, гіршого за царський. Це пророцтво, як відомо, справдилося в XX столітті.
Церква і держава
Складовою політичної програми Драгоманова була вимога відокремлення церкви від держави. Будучи переконаним лібералом, він вважав, що держава не повинна підтримувати жодної конфесії, а релігія має бути приватною справою громадян. Свобода совісті – одне з найважливіших прав людини, і держава повинна гарантувати рівні права всім віросповіданням.
Значення політичної філософії Драгоманова
Політична філософія Драгоманова – лібералізм, федералізм, громадівський соціалізм – стала основою програми української радикальної партії в Галичині і мала великий вплив на всю українську політичну думку. Його ідеї прав людини, децентралізації, самоврядування, конституційної демократії випереджали свій час і зберігають актуальність і сьогодні. Водночас його критика централістського соціалізму виявилася пророчою. Не випадково Драгоманова називають одним з найпроникливіших політичних мислителів Східної Європи XIX століття.
