Зміст
Філософія історії та ідея поступу
Ідея суспільного поступу
У центрі історіософії Драгоманова – ідея суспільного поступу, тобто прогресу. Як і більшість мислителів XIX століття, він вірив, що людство в цілому рухається від гіршого до кращого, від нижчих форм суспільного життя до вищих. Але його розуміння поступу має свої особливості, що відрізняють його як від наївного прогресизму, так і від фаталістичних концепцій.
Змістом поступу, за Драгомановим, є збагачення духовної культури і зміцнення соціальної справедливості. Поступ – це не лише розвиток техніки і економіки, а передусім розвиток людського духу: науки, освіти, моралі, права. Технічний прогрес без духовного може вести до нових форм гноблення; справжній поступ вимагає і того, і другого.
Критерій поступу – права людини
Критерієм поступу Драгоманов вважав утвердження ідеї невід'ємних прав людини. Суспільство тим прогресивніше, чим повніше в ньому забезпечені права особи – право на життя, свободу, власність, свободу совісті, слова, зібрань, право на участь в управлінні. Історія людства – це історія поступового завоювання цих прав, звільнення особи від різних форм залежності: від рабства, кріпацтва, деспотизму, релігійної нетерпимості.
Ця ідея надзвичайно важлива. Вона означає, що поступ вимірюється не величчю держави, не її військовою силою чи територією, а тим, наскільки вільними і захищеними є люди, що живуть у ній. З цього погляду могутня імперія може бути менш прогресивною, ніж маленька демократична країна. Драгоманов часто наводив як приклад Швейцарію, де він жив, – маленьку федеративну республіку з широким самоврядуванням і гарантованими правами громадян.
Людство як рушій поступу
Важливою особливістю історіософії Драгоманова є розуміння рушія поступу. Ним, на його думку, є не окремі «історичні» народи, як вважали Гегель і його послідовники, а весь склад людства. Гегель поділяв народи на «історичні», що відіграють активну роль у світовій історії і втілюють розвиток світового духу, і «неісторичні», що залишаються на узбіччі історії. Українці, як і інші народи без власної держави, у такій схемі опинялися серед «неісторичних».
Драгоманов рішуче відкидає цей поділ. Кожен народ, кожна людина бере участь у поступі людства. Досягнення одних народів поширюються на інших, збагачуючи загальнолюдську культуру. Поступ – справа всього людства, а не окремих обраних народів. Тому і «неісторичні» народи, такі як українці, мають право і можливість брати участь у загальному поступі, засвоюючи досягнення інших і вносячи свій внесок.
Україна і Європа
З цієї концепції випливає думка Драгоманова про шляхи розвитку України. Україна, на його переконання, повинна орієнтуватися на європейську цивілізацію, засвоювати її досягнення – науку, техніку, демократичні інституції, ідеї прав людини, – і на цій основі розвивати власну культуру. Він різко критикував тих українофілів, які замикалися у вузькому колі етнографії і народного побуту, ідеалізуючи минуле і відкидаючи все «чуже».
Особливо гостро ця критика звучить у праці «Пропащий час» (1878), де Драгоманов аналізує, чому українське національне відродження в Російській імперії не досягло значних успіхів. Головну причину він бачить у тому, що українофіли обмежувалися культурницькою діяльністю, уникали політики, не ставили соціальних питань, не орієнтувалися на європейські зразки. Відрив від європейського поступу, від демократичних і соціальних рухів прирікав український рух на поразку.
Критика романтичної історіографії
Драгоманов критично ставився і до романтичної української історіографії з її ідеалізацією козацтва і гетьманщини. На відміну від Костомарова з його «Книгами буття» або Куліша на ранньому етапі, він бачив у козацькій історії не лише героїзм і демократизм, а й соціальні суперечності, гноблення, відсталість. Козацька старшина, на його думку, перетворилася на нове панство, що поневолило селян, а гетьманська держава так і не змогла стати сучасною державою європейського типу.
Цей критичний погляд на історію не означав зневаги до минулого. Драгоманов вважав, що минуле треба вивчати науково, без ідеалізації, щоб зрозуміти помилки предків і не повторювати їх. Історія – не предмет поклоніння, а джерело уроків. І головний урок української історії, на його думку, полягав у тому, що соціальна несправедливість і відрив еліти від народу прирікали всі державницькі спроби на поразку.
Поступ і свобода
Особливо важливою для Драгоманова була ідея, що поступ нерозривно пов'язаний зі свободою. Утвердження свободи в історії є водночас, згідно з доктриною Прудона, обмеженням держави та її інститутів як чогось зовнішнього, іманентно не притаманного людині. Чим вищий рівень поступу, тим менше суспільство потребує примусу, тим більше питань розв'язується добровільною згодою людей.
Звідси – суспільно-політичний ідеал Драгоманова, який він називав «безначальством», тобто анархічним ладом у прудонівському розумінні. Це не хаос і безладдя, як часто розуміють анархію, а спілка добровільних асоціацій вільних і рівних осіб, з усуненням із суспільного життя авторитаризму. Такий лад, на думку Драгоманова, – віддалена мета поступу, до якої людство наближається поступово, через федералізм і самоврядування громад.
Еволюція і революція
Важливою складовою історіософії Драгоманова є питання про шляхи поступу – еволюційний чи революційний. Драгоманов визнавав пріоритетним еволюційний шлях: поступові реформи, поширення освіти, розвиток самоврядування, мирну боротьбу за права. Революції, на його думку, часто ведуть до нових форм деспотизму, як це сталося після Великої французької революції з диктатурою Наполеона.
Проте Драгоманов не заперечував можливості революційних змін, особливо в умовах деспотичних режимів, що не залишають місця для мирної боротьби. Але навіть революція, на його переконання, повинна ґрунтуватися на ідеях свободи і прав людини, а не на ідеях диктатури і централізму. Революція, що замінює одну диктатуру іншою, – не поступ, а регрес.
Значення історіософії Драгоманова
Історіософія Драгоманова – це позитивістська, раціоналістична філософія історії, що ґрунтується на ідеях поступу, прав людини, свободи і загальнолюдської солідарності. Вона рішуче відкидає поділ народів на «історичні» і «неісторичні», обстоює право кожного народу на участь у загальному поступі і орієнтує український рух на європейську цивілізацію. Ці ідеї мали величезний вплив на українську суспільну думку і зберігають актуальність і сьогодні.
