сергій.подолинський:громадівство.й.теорія.дарвіна

«Громадівство й теорія Дарвіна». Солідарність проти боротьби

Дарвінізм і суспільство

Друга половина XIX століття минула під знаком теорії Чарлза Дарвіна. Книга «Походження видів шляхом природного добору» (1859) не лише революціонізувала біологію, а й мала величезний вплив на всю тогочасну думку. Ідеї боротьби за існування, природного добору, виживання найпристосованіших почали застосовувати і до людського суспільства. Так виник соціальний дарвінізм – течія, що виправдовувала соціальну нерівність, конкуренцію, колоніалізм і навіть війни як «природні» прояви боротьби за існування, в якій перемагають «найсильніші».

Соціальний дарвінізм став серйозним викликом для соціалістів. Якщо боротьба за існування – закон природи, то соціалістичний ідеал рівності і солідарності суперечить природі і, отже, неможливий. Якщо багаті і сильні панують над бідними і слабкими, то це лише вияв природного добору, і будь-які спроби змінити це приречені на поразку.

Відповідь Подолинського

Подолинський дав відповідь на цей виклик у статті «Громадівство й теорія Дарвіна», опублікованій у першому числі «Громади» 1880 року. Як природознавець, він високо цінував теорію Дарвіна і не заперечував ні еволюції, ні природного добору. Але він рішуче виступив проти механічного перенесення біологічних законів на людське суспільство і проти тих висновків, які робили з дарвінізму соціальні дарвіністи.

По-перше, Подолинський звертає увагу, що боротьба за існування в природі ведеться передусім між різними видами, а не всередині одного виду. У межах виду, особливо серед суспільних тварин, переважає не боротьба, а взаємодопомога. Мурахи, бджоли, вовки, мавпи виживають завдяки співпраці, а не завдяки боротьбі одне з одним. Отже, і людство як один вид має більше шансів на виживання завдяки солідарності, ніж завдяки внутрішній конкуренції.

По-друге, людина відрізняється від тварин тим, що вона не лише пристосовується до природи, а й перетворює її своєю працею. Боротьба за існування в людському суспільстві – це передусім боротьба з природою за засоби існування, і в цій боротьбі перемагає не той, хто сильніший за інших людей, а той, хто ефективніше співпрацює з ними.

Взаємодопомога як чинник еволюції

Ідея Подолинського про взаємодопомогу як важливий чинник еволюції випередила відому працю Петра Кропоткіна «Взаємодопомога як чинник еволюції», що вийшла значно пізніше (у вигляді статей у 1890-х роках, окремою книгою – 1902 року). Близькі думки тоді ж висловив російський зоолог Карл Кесслер у доповіді «Про закон взаємодопомоги» (1879), на яку згодом посилався Кропоткін.

Отже, Подолинський стоїть біля витоків тієї лінії в еволюційній теорії, яка наголошувала не на боротьбі, а на співпраці як чиннику розвитку. Ця лінія в XX столітті отримала розвиток у працях біологів і соціологів, які показали важливість кооперації, альтруїзму і симбіозу в еволюції.

Соціалізм як природний розвиток

З цих міркувань Подолинський робить висновок, що соціалізм не суперечить законам природи, а, навпаки, відповідає їм. Суспільство, засноване на солідарності і співпраці, більш пристосоване до виживання і розвитку, ніж суспільство, засноване на конкуренції і боротьбі. Капіталізм з його конкуренцією і експлуатацією – не «природний» стан, а відхилення, що послаблює людство і веде до марнування сил і енергії.

Цей висновок пов'язаний з енергетичною теорією Подолинського. Конкуренція і боротьба – це марнування енергії, яка могла б бути використана для накопичення корисної енергії на Землі. Солідарність і співпраця, навпаки, дозволяють раціонально використовувати сили людства. Отже, і з біологічного, і з енергетичного погляду соціалізм є вищою, ефективнішою формою суспільної організації.

Наука і мораль

Важливо, що Подолинський не протиставляє науку і мораль. Для нього соціалістичний ідеал – не лише моральна вимога справедливості, а й науково обґрунтована програма. Наука, правильно зрозуміла, не виправдовує несправедливість, а показує, що справедливе суспільство є і більш ефективним, і більш відповідним природі людини.

Ця позиція відрізняла Подолинського як від соціальних дарвіністів, що використовували науку для виправдання несправедливості, так і від тих соціалістів, які обґрунтовували свої ідеали лише моральними аргументами, нехтуючи наукою. Він прагнув до синтезу науки і моралі, природознавства і суспільствознавства – синтезу, характерного для всієї його творчості.

Природа і людина

Найглибший філософський зміст поглядів Подолинського – розуміння людини як частини природи, підпорядкованої її законам, і водночас як особливої природної сили, здатної перетворювати природу. Людина не протистоїть природі і не стоїть над нею, як вважали деякі філософи; вона – продукт природи і діє в природі. Але її праця – це не лише пристосування до природи, а й активне перетворення її, збільшення її енергетичного потенціалу.

Ця ідея передбачає вчення Вернадського про людину як геологічну силу і про біосферу, що переходить у ноосферу під впливом людської праці і розуму. Вона ж ставить і екологічні питання: якщо людина – частина природи, то руйнування природи є руйнуванням самої людини; якщо праця має накопичувати енергію, то марнотратство і виснаження природних ресурсів є злочином проти людства.

Значення ідей Подолинського

Стаття «Громадівство й теорія Дарвіна» – важлива пам'ятка української суспільно-філософської думки. Вона засвідчує, що вже в 1880 році український мислитель дав глибоку відповідь на виклик соціального дарвінізму, обґрунтувавши ідею взаємодопомоги як чинника еволюції і соціалізму як природного розвитку людства. Ці ідеї, разом з енергетичною теорією праці, роблять Подолинського одним з найоригінальніших мислителів свого часу.

сергій.подолинський/громадівство.й.теорія.дарвіна.txt · Востаннє змінено: повз majesty

Donate Powered by PHP Valid HTML5 Valid CSS Driven by DokuWiki
Directory — якісний каталог для якісних сайтів