Зміст
Життя і діяльність Сергія Подолинського
Вчений і громадівець
Сергій Подолинський – постать унікальна в історії української думки. Лікар за освітою, природознавець, економіст, соціолог, публіцист, громадський діяч, він поєднав у своїй творчості природничі і суспільні науки, створивши оригінальну концепцію, яка випередила свій час на ціле століття. Його святинями, за влучним висловом дослідників, були Україна, наука і соціалізм. Він був одним з перших в Україні, хто, за висловом історика економічної думки Степана Злупка, «носив в одній руці “Капітал” Маркса, а в іншій – “Кобзар” Шевченка». Але найбільшою його заслугою є енергетична концепція праці, що зробила його попередником Володимира Вернадського і сучасної екологічної економіки.
Походження і освіта
Сергій Андрійович Подолинський народився 1850 року в селі Ярославка на Київщині (нині Черкаська область) в аристократичній родині. Його батько, Андрій Іванович Подолинський, був поетом, останнім представником так званої «пушкінської плеяди», мати – княгиня Марія Кудашева. Родина була заможною, і Сергій отримав ґрунтовну домашню освіту, знав кілька європейських мов.
Він навчався на природничому факультеті Університету святого Володимира в Києві, який закінчив 1871 року, обравши професію лікаря. Ще студентом він відвідував політекономічний гурток Миколи Зібера – першого популяризатора «Капіталу» Карла Маркса в Російській імперії – і слухав його реферати. Ці заняття справили на нього величезний вплив і визначили його інтерес до економічних і соціальних проблем.
Навчання за кордоном і знайомство з Марксом
1871 року Подолинський вирушив за кордон для продовження медичних студій. Він навчався у Львові, Відні, Цюриху, Лондоні, Парижі, вивчаючи не лише медицину, а й історію робітничого руху і соціалізму, спілкуючись з діячами української і російської політичної еміграції. 1872 року він познайомився з Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом і взяв участь у V конгресі I Інтернаціоналу в Гаазі (2 – 7 вересня 1872 року).
У 1873 – 1874 роках Подолинський був головним помічником російського революціонера-народника Петра Лаврова у підготовці до друку і розповсюдженні часопису «Вперед!», що видавався в Цюриху і Лондоні. Тут він опублікував «Очерк развития Международной ассоциации рабочих» – історію I Інтернаціоналу.
Революційна діяльність
Повернувшись в Україну 1874 року, Подолинський продовжив активну революційну діяльність: вів пропаганду, брав участь в організації соціалістичних осередків у Києві і Одесі. Разом з Остапом Терлецьким він налагодив видання у Відні соціалістичних брошур українською мовою – так званих «брошур-метеликів» для селян: «Парова машина» (1875), «Про бідність» (1875), «Правда» (1875), «Про багатство та бідність» (1876), «Про хліборобство» (1877). Ці популярні брошури, написані простою, зрозумілою мовою, пояснювали селянам причини їхньої бідності і шляхи до кращого життя.
1875 року Подолинський захистив у Бреслау (Вроцлаві) докторську дисертацію з медицини, присвячену проблемам розщеплення білків ферментами підшлункової залози. Отже, він був не дилетантом, а справжнім науковцем-природознавцем, що володів методами експериментальної науки.
Женева і Монпельє
1878 року вийшла його книга «Життя і здоров'я людей на Україні» – одне з перших досліджень у галузі соціальної медицини і демографії в Україні. Тоді ж він оселився в Монпельє (Франція), де займався медичною практикою і науковою роботою. 1880 року вийшли його праці «Ремесла і фабрики на Україні» і найоригінальніша з його розвідок – «Праця людини та її відношення до розподілу енергії», яка ще за життя автора була видрукувана російською, німецькою, французькою та італійською мовами.
Подолинський тісно співпрацював з Михайлом Драгомановим і Михайлом Павликом. Разом вони видавали часопис «Громада» (1880 – 1881) і склали «Програму» женевського гуртка (1880) – перший програмний документ українського соціалістичного руху. Подолинський мріяв про створення української соціал-демократичної партії з власним друкованим органом, і його ідеї вплинули на формування українського соціалістичного руху.
Трагічний кінець
На початку 1880-х років життя Подолинського зазнало трагічного зламу. Тяжке психічне захворювання, сімейні і матеріальні негаразди поклали край його активній діяльності. З 1882 року він перебував у лікарнях Монпельє і Парижа, а останні роки жив під наглядом матері поблизу Києва. Помер Сергій Подолинський 12 липня (30 червня за старим стилем) 1891 року у віці сорока років. Похований у Києві.
Доля спадщини
Спадщина Подолинського довго залишалася маловідомою. За радянських часів його представляли переважно як «пропагандиста марксизму», замовчуючи його розбіжності з Марксом і оригінальність його ідей. Лише наприкінці XX століття, завдяки працям Степана Злупка, Романа Сербина та інших дослідників, а також зацікавленню західних екологічних економістів (Хуан Мартінес-Альєр), Подолинського було «перевідкрито» як одного з піонерів енергетичного підходу до економіки і екологічної думки.
Сучасні дослідники вважають Подолинського вченим-новатором, українським космістом, передтечею Вернадського, який стояв біля витоків наукової парадигми кінця XX століття – енергетизму, тобто осягнення природи і суспільства в спільному для них енергетичному вимірі. Він одним з перших вказав на наявність у природі процесів, що протистоять ентропії, і розробляв енергетичне розуміння праці. У наступних розділах ми розглянемо основні складові його спадщини.
