Зміст
«Праця людини та її відношення до розподілу енергії»
Новаторська праця
Найоригінальніша праця Подолинського – «Праця людини та її відношення до розподілу енергії» – вийшла 1880 року одночасно кількома мовами: французькою (у ліонському «La Revue socialiste» під назвою «Le socialisme et l'unité des forces physiques» – «Соціалізм і єдність фізичних сил»), італійською, німецькою (1883, в журналі «Die Neue Zeit»), а також російською (в журналі «Слово», 1880). Ця праця є спробою поєднати політичну економію з фізикою, зокрема з термодинамікою, і розглянути людську працю як природний процес у загальному енергетичному балансі Землі.
Сама ідея такого поєднання була надзвичайно сміливою. Політична економія XIX століття, як класична (Сміт, Рікардо), так і марксистська, розглядала економіку як сферу людських відносин, відірвану від природи. Природа виступала в ній лише як пасивне джерело сировини, а цінність створювалася виключно людською працею. Подолинський показав, що економіка – частина природи, і що людська праця підпорядкована тим самим законам, що й усі природні процеси.
Енергетичний бюджет Землі
Вихідним пунктом міркувань Подолинського є закони термодинаміки, сформульовані в середині XIX століття. Перший закон – закон збереження енергії: енергія не виникає з нічого і не зникає, а лише переходить з однієї форми в іншу. Другий закон – закон ентропії: у замкненій системі енергія поступово розсіюється, переходить у теплову форму і стає непридатною для виконання роботи. Німецький фізик Рудольф Клаузіус зробив з цього закону висновок про неминучу «теплову смерть» Всесвіту, коли вся енергія розсіється і будь-які процеси припиняться.
Подолинський звертає увагу на те, що Земля не є замкненою системою: вона постійно отримує енергію від Сонця. Частина цієї енергії розсіюється, але частина накопичується – передусім завдяки рослинам, які в процесі фотосинтезу перетворюють сонячну енергію на хімічну енергію органічних речовин. Тварини, поїдаючи рослини, використовують цю накопичену енергію. Отже, життя на Землі – це процес накопичення і перетворення сонячної енергії, що протидіє її розсіюванню.
Праця як накопичення енергії
На цій основі Подолинський дає нове, енергетичне визначення праці. Праця – це таке використання м'язової і розумової енергії людини, яке сприяє збільшенню запасу корисної енергії на Землі. Наприклад, хлібороб, обробляючи землю, витрачає певну кількість енергії, але завдяки його праці рослини накопичують значно більше сонячної енергії, ніж накопичили б без неї. Отже, праця хлібороба збільшує енергетичний бюджет Землі.
Подолинський робить розрахунки, порівнюючи енергію, витрачену на обробіток землі, з енергією, накопиченою в урожаї. За його підрахунками, у сільському господарстві на одиницю витраченої людської і тваринної праці припадає кількаразово більша кількість енергії, накопиченої в урожаї. Саме цей надлишок і забезпечує існування людей, які не займаються безпосередньо землеробством, і розвиток суспільства.
Не всяка діяльність, на думку Подолинського, є працею в цьому сенсі. Діяльність, що не збільшує, а зменшує запас корисної енергії, – наприклад, війна, марнотратство, розкіш, – є не працею, а її протилежністю. З енергетичного погляду вона шкідлива, бо прискорює розсіювання енергії і наближає «теплову смерть».
Людина як «досконала машина»
Цікавим є порівняння Подолинського людини з тепловою машиною. Посилаючись на дослідження французького фізика Густава Гірна, він зазначає, що людський організм перетворює в механічну роботу приблизно п'яту частину енергії, отриманої з їжею, – тобто має коефіцієнт корисної дії значно вищий, ніж тодішні парові машини. Але головна відмінність людини від машини не в цьому, а в тому, що людина здатна сама відтворювати себе і, більше того, своєю працею забезпечувати накопичення енергії, достатнє для власного існування і розвитку.
Подолинський називає людину, використовуючи термін французького інженера Саді Карно, своєрідною «досконалою машиною» – такою, що здатна не лише перетворювати енергію, а й забезпечувати власне відтворення і живлення. Це не механістичне зведення людини до машини, а, навпаки, підкреслення її унікальності серед природних систем.
Праця і ентропія
Найсміливіший висновок Подолинського стосується відношення праці до закону ентропії. Якщо праця збільшує запас корисної енергії на Землі, то вона протидіє ентропії, розсіюванню енергії. Отже, людська праця, а ширше – життя загалом, є силою, що протистоїть «тепловій смерті», яку пророкував Клаузіус.
Подолинський одним з перших указав на наявність у природі процесів, що протистоять ентропії, і, як наслідок, на обмеженість застосування другого закону термодинаміки до живої природи і суспільства. Ця думка значно випередила свій час: лише в XX столітті Ервін Шредінгер у книзі «Що таке життя?» (1944) сформулював ідею про те, що живі організми живляться «негативною ентропією», а Ілля Пригожин створив теорію відкритих систем, далеких від рівноваги, в яких можуть виникати впорядковані структури.
Енергетика і соціалізм
Подолинський пов'язує свою енергетичну теорію з соціалізмом. Капіталістичний устрій, на його думку, неефективний з енергетичного погляду: він витрачає величезну кількість енергії на розкіш багатих, на війни, на непродуктивні витрати, тоді як трудящі, що накопичують енергію своєю працею, живуть у злиднях. Соціалістичний устрій, де засоби виробництва належать трудящим і праця спрямована на задоволення потреб усіх, мав би бути набагато ефективнішим, бо забезпечував би максимальне накопичення енергії і мінімальне її марнування.
Ця ідея давала соціалізмові нове, природничо-наукове обґрунтування. Соціалізм постає не лише як вимога справедливості, а й як необхідність, що випливає із законів природи. Суспільство, яке марнує енергію, приречене на занепад; суспільство, яке раціонально використовує і накопичує енергію, має майбутнє.
Реакція Енгельса
Як уже згадувалося, Подолинський надіслав свою працю Марксові, сподіваючись на його зацікавлення. Енгельс у листах до Маркса (грудень 1882 року) розкритикував її, вважаючи, що Подолинський змішав фізику з економікою і що енергетичний підхід не може замінити аналізу суспільних відносин. Ця критика, на думку сучасних дослідників (Х. Мартінес-Альєр, С. Злупко), засвідчила, що Енгельс не зрозумів новаторського характеру ідеї Подолинського. Марксизм так і не засвоїв енергетичного підходу, і це стало однією з причин його нехтування екологічними проблемами.
Значення енергетичної теорії
Енергетична теорія праці Подолинського – одна з найоригінальніших ідей в історії української і світової думки XIX століття. Вона заклала основи енергетичного підходу до економіки, який у XX столітті розвивали Фредерік Содді, Ніколас Джорджеску-Реген, Говард Одум, і який став основою сучасної екологічної економіки. Вона передбачила ідеї Володимира Вернадського про біосферу і ноосферу, про геологічну роль людства, про людську працю як космічну силу. Не випадково сучасні дослідники називають Подолинського «українським космістом» і «людиною, яка заглянула в науку XXI століття».
