Зміст
Життя і діяльність Сильвестра Гогоцького
Київська академічна філософія
У XIX столітті філософська думка в Україні розвивалася в кількох осередках. Одним з найважливіших був Київ з двома навчальними закладами: Київською духовною академією (заснованою 1819 року на базі давньої Києво-Могилянської академії) і Університетом святого Володимира (заснованим 1834 року). Тут працювала ціла плеяда філософів – Іван Скворцов, Василь Карпов, Орест Новицький, Петро Авсенєв, Памфіл Юркевич, Сильвестр Гогоцький, – яких сучасні дослідники об'єднують під назвою «київської академічної філософії» або «київської духовно-академічної школи».
Ці мислителі, вихованці і викладачі духовної академії, прагнули створити християнсько-православну філософію, здатну подолати крайнощі раціоналізму та емпіризму у вищій злагоді віри і розуму. Вони глибоко знали західноєвропейську, особливо німецьку, філософію – Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля – і намагалися засвоїти її здобутки, не відмовляючись від православної традиції. Серед них Сильвестр Гогоцький вирізняється як один з перших вітчизняних істориків філософії, автор першої філософської енциклопедії і перших дисертацій про Канта і Гегеля.
Походження і освіта
Сильвестр Сильвестрович Гогоцький народився 17 січня (5 січня за старим стилем) 1813 року в Кам'янці-Подільському в родині священика. Початкову освіту здобув під керівництвом батька – випускника Київської духовної академії. Закінчив місцеве духовне училище (1827) і Подільську духовну семінарію (1833), де виявив надзвичайні здібності до навчання.
У 1833 – 1837 роках Гогоцький навчався в Київській духовній академії. Тут він слухав богословські курси архімандрита Інокентія (Борисова) – видатного проповідника і богослова – і філософські лекції Івана Скворцова, Василя Карпова, Ореста Новицького, Йосипа Міхневича. Це були провідні київські філософи того часу, і їхній вплив визначив напрям подальшої творчості Гогоцького.
Викладач духовної академії
Після закінчення академії Гогоцький був залишений у ній викладачем польської мови. 1837 року він захистив магістерську дисертацію «Критичний огляд вчення римської церкви про видиму главу церкви», здобув ступінь магістра богослов'я і посаду бакалавра. Його академічна кар'єра розвивалася успішно: бакалавр німецької мови (1839), бакалавр філософських наук (1842), екстраординарний (1848) і ординарний (1850) професор філософії.
Проте Гогоцький, схильний, за висловом філософа Густава Шпета, до мислення «більш у дусі вільно-філософському, ніж віддано-богословському», прагнув до університетської кафедри, де філософія могла б розвиватися вільніше від богословського контролю. На шляху до цього він витратив майже десять років, долаючи численні бюрократичні перешкоди. Він кілька разів складав усні і письмові іспити з усіх філософських дисциплін, захистив (латиною) ще одну магістерську дисертацію – «Про характер філософії середніх віків» – і докторську – «Діалектична система Гегеля, її позитивні якості і вади». Ступінь доктора філософії він отримав 1850 року.
Скасування філософії в університетах
Проте саме тоді, 1850 року, у Російській імперії сталася подія, що тяжко вдарила по розвитку філософії. Після європейських революцій 1848 року уряд Миколи I, побоюючись «шкідливого» впливу філософії, скасував філософські кафедри в університетах. Викладання логіки і психології доручили професорам богослов'я. Міністр народної освіти князь Ширинський-Шихматов, за переказом, заявив, що «польза от философии не доказана, а вред от нее возможен».
Через це Гогоцький не зміг посісти кафедру філософії. 1851 року він прийняв новостворену в Університеті святого Володимира кафедру педагогіки, звільнившись з духовної академії. Педагогіка стала для нього не вимушеним заняттям, а новою сферою творчих зацікавлень: він став одним з провідних теоретиків педагогіки в Російській імперії.
Професор університету
Ординарним професором університетської кафедри філософії Гогоцького було призначено лише 1869 року, коли філософські кафедри були відновлені. Разом з курсами історії філософії, логіки і психології він і надалі читав педагогіку, доки хвороба очей не змусила його припинити викладацьку діяльність (1886).
У 1850 – 1870-х роках Гогоцький працював ще в кількох навчальних закладах Києва: читав курси педагогіки в духовній семінарії і в училищі графині Левашової, викладав історію в кадетському корпусі. Особливо важливою була його роль у розвитку жіночої освіти: у 1878 – 1886 роках він був першим директором і викладачем психології і педагогіки Вищих жіночих курсів у Києві. 1862 року він відвідав Берлін, Дрезден, Краків і Львів з метою вивчення навчально-виховного процесу в німецьких і польських навчальних закладах.
Помер Сильвестр Гогоцький 11 липня (29 червня за старим стилем) 1889 року в селі Некраші поблизу Києва. Похований на території Києво-Видубицького Свято-Михайлівського монастиря.
Наукова спадщина
Наукова спадщина Гогоцького містить праці з філософії, історії філософії, психології, педагогіки, богослов'я. Серед найважливіших:
- «Критический взгляд на философию Канта» (1847) – одне з перших у Російській імперії дисертаційних досліджень Канта;
- «О характере философии средних веков» (1849);
- «Философский лексикон» у 4 томах (5 книгах) (1857 – 1873) – перша вітчизняна філософська енциклопедія;
- «Обозрение системы философии Гегеля» (1860);
- «Два слова о прогрессе» (1860) і «Современность» (1860);
- «Введение в историю философии» (1872);
- «Философский словарь, или Краткое объяснение философских и других научных выражений» (1876);
- «Философия XVII и XVIII в. в сравнении с философиею XIX в. и отношение той и другой к образованию» (1878 – 1884);
- праці з педагогіки: «Об историческом развитии воспитания у примечательнейших народов древнего мира» (1853), «Введение в педагогику» (1855), «Краткое обозрение педагогики» (1879), «О высшем образовании в применении к женщине» (1878).
Найзначнішим є доробок Гогоцького в галузі історії філософії. З його іменем пов'язані одні з перших на східнослов'янському ґрунті вагомих кроків у розбудові теорії, методології, історіографії історії філософії, у ствердженні її як самостійної наукової дисципліни. У наступних розділах ми розглянемо основні напрями його творчості.
