Зміст
Педагогіка, психологія та ідея прогресу
Педагогіка як філософська дисципліна
Вимушений 1851 року перейти на кафедру педагогіки, Гогоцький перетворив цю вимушеність на творчу можливість. Він став одним з провідних теоретиків педагогіки в Російській імперії, розглядаючи педагогіку не як суму практичних рецептів, а як філософську дисципліну, що ґрунтується на певному розумінні людини і її призначення.
Виховання, за Гогоцьким, – це розвиток усіх здібностей людини відповідно до її природи і вищого призначення. Людина – істота, що поєднує тілесне і духовне, чуттєве і розумове, індивідуальне і суспільне. Тому виховання має бути цілісним: розвивати і тіло, і розум, і почуття, і волю; формувати і особистість, і члена суспільства. Найвища мета виховання – моральна і релігійна досконалість людини.
Історія виховання
Однією з перших педагогічних праць Гогоцького була «Об историческом развитии воспитания у примечательнейших народов древнего мира» (1853). У ній він простежує розвиток виховання в Стародавньому Сході, Греції, Римі, показуючи, як різне розуміння людини і її призначення визначало різні системи виховання. У Спарті виховання було спрямоване на підготовку воїна, у Афінах – на гармонійний розвиток особистості, у Римі – на підготовку громадянина. Християнство внесло в виховання нові ідеали – любов, смирення, рівність усіх людей перед Богом.
Цей історичний підхід до педагогіки був новаторським для свого часу. Він показував, що виховання – не позачасова техніка, а історичне явище, що змінюється разом з суспільством і культурою. Звідси – думка Гогоцького про те, що сучасна педагогіка повинна враховувати досвід минулого, але відповідати потребам свого часу.
Виховання і освіта
Гогоцький розрізняв поняття виховання і освіти. Освіта – це передача знань, розвиток розумових здібностей. Виховання – це формування особистості в цілому, її моральних якостей, характеру, волі. Освіта без виховання може бути небезпечною: розумна, але неморальна людина здатна завдати більше шкоди, ніж неосвічена. Тому освіта має бути підпорядкована вихованню, служити формуванню цілісної, моральної особистості.
Цю думку Гогоцький розвинув у праці «О различии между воспитанием и образованием в древние и новые времена» (1874). Він показав, що в античності виховання і освіта були тісно пов'язані, а в Новий час вони все більше розходяться: освіта стає дедалі спеціалізованішою, а виховання відходить на другий план. Це, на його думку, – одна з причин моральної кризи сучасного суспільства.
Психологія і педагогіка
Важливою складовою педагогічної теорії Гогоцького була психологія. Він вважав, що виховання повинне ґрунтуватися на знанні людської психіки, її здібностей і закономірностей їх розвитку. У статтях «О развитии чувствовательных способностей в педагогическом отношении» (1855) і «О развитии познавательных способностей в педагогическом отношении» (1857) він розглядає, як розвиваються відчуття, уява, пам'ять, мислення, і які педагогічні висновки з цього випливають.
Згодом, уже як професор філософії університету, Гогоцький видав «Программу психологии» (1880 – 1881), що стала основою викладання цієї дисципліни. Психологія для нього – наука про душу, що поєднує емпіричне спостереження психічних явищ з філософським осмисленням природи душі. Він не відкидав експериментальної психології, що саме тоді формувалася в Німеччині (Вундт), але вважав, що вона не може замінити філософської.
Жіноча освіта
Особливо важливим був внесок Гогоцького в розвиток жіночої освіти. У праці «О высшем образовании в применении к женщине» (1878) він обстоював право жінок на вищу освіту – ідею, що в той час викликала запеклі суперечки. Жінка, на його думку, наділена тими самими духовними здібностями, що й чоловік, і має таке саме право на їх розвиток. Освічена жінка – краща мати, краща вихователька дітей, корисніший член суспільства.
Свої переконання Гогоцький втілив у практичну діяльність. 1878 року він став першим директором Київських вищих жіночих курсів і очолював їх до 1886 року, викладаючи психологію і педагогіку. Ці курси стали одним з перших вищих навчальних закладів для жінок у Російській імперії і відіграли важливу роль у розвитку жіночої освіти в Україні.
Ідея прогресу
1860 року Гогоцький опублікував у «Трудах Киевской духовной академии» дві статті – «Два слова о прогрессе» і «Современность», – у яких звернувся до однієї з найгостріших проблем свого часу. Ідея прогресу – віра в те, що людство постійно рухається від гіршого до кращого, – була однією з центральних ідей європейської думки XIX століття. Її обстоювали і позитивісти (Конт), і гегельянці, і соціалісти.
Гогоцький не заперечує ідеї прогресу, але дає їй власне тлумачення. Справжній прогрес, на його думку, – не лише технічний і економічний розвиток, не лише зростання знань і багатства, а передусім моральне і духовне вдосконалення людства. Технічний прогрес без морального може вести не до кращого, а до гіршого: до посилення егоїзму, матеріалізму, експлуатації. Тому справжній прогрес вимагає поєднання розвитку науки і техніки з розвитком моральності і релігійності.
Ця позиція, що протистоїть як консервативному запереченню прогресу, так і наївній вірі в автоматичний прогрес, характерна для київської академічної філософії. Вона ґрунтується на гегелівській ідеї розвитку духу, але наповнює її християнським змістом: історія – це процес духовного вдосконалення людства під проводом Божого промислу.
Педагогічна спадщина
Педагогічна спадщина Гогоцького – «Введение в педагогику» (1855), «Краткое обозрение педагогики или науки воспитательного образования» (1879, 2-ге доповнене видання 1882) і численні статті – мала значний вплив на розвиток педагогічної думки в Україні і Російській імперії. Його ідеї цілісного виховання, підпорядкування освіти вихованню, психологічного обґрунтування педагогіки, права жінок на освіту були передовими для свого часу.
Отже, Гогоцький був не лише філософом і істориком філософії, а й видатним педагогом, чия теоретична і практична діяльність сприяла розвитку освіти в Україні. Його педагогіка органічно випливала з його філософії: розуміння людини як цілісної істоти, покликаної до духовного вдосконалення, визначало і його розуміння виховання.
