Зміст
«Філософський лексикон» і полеміка навколо нього
Перша вітчизняна філософська енциклопедія
Одним з найвизначніших досягнень Гогоцького є «Философский лексикон» – перша в Російській імперії філософська енциклопедія. Він виходив у Києві протягом шістнадцяти років (1857 – 1873) у чотирьох томах (п'яти книгах) і містив статті з усіх галузей філософії: онтології, гносеології, логіки, етики, естетики, психології, філософії релігії, історії філософії. Значна частина статей була присвячена окремим філософам і філософським напрямам, від античності до сучасності.
Створення такої енциклопедії було величезною працею, яку Гогоцький виконав майже самотужки. Він писав статті сам, спираючись на першоджерела і на новітню європейську літературу. «Лексикон» мав стати своєрідним підсумком філософського знання і водночас посібником для тих, хто прагнув познайомитися з філософією.
Зміст і характер
«Философский лексикон» мав виразно енциклопедичний характер: статті подавали визначення понять, огляд їх історичного розвитку, виклад різних точок зору. Водночас енциклопедія не була нейтральною: у ній відображалися погляди самого Гогоцького, його прагнення до синтезу віри і розуму, його гегелівські симпатії і православні переконання.
Особливо великі і докладні статті були присвячені провідним мислителям – Платону, Аристотелю, Августину, Декарту, Спінозі, Ляйбніцу, Канту, Фіхте, Шеллінгу, Гегелю. У них Гогоцький не лише переказував їхні вчення, а й давав критичний аналіз, оцінював їхній внесок у розвиток філософії і їхні вади. Ці статті були, по суті, невеликими монографіями і довго залишалися найкращими в Російській імперії викладами відповідних учень.
Пізніше, 1876 року, Гогоцький видав скорочений варіант – «Философский словарь, или Краткое объяснение философских и других научных выражений, встречающихся в истории философии», – призначений для ширшого кола читачів, зокрема студентів.
Критика Юркевича
«Философский лексикон» викликав жваву полеміку. Особливо цікавою була критика з боку Памфіла Юркевича – молодшого колеги Гогоцького по Київській духовній академії. 1861 року Юркевич опублікував у «Трудах Киевской духовной академии» статтю «По поводу статей богословского содержания, помещенных в Философском лексиконе», у якій критично розглянув богословські статті «Лексикону».
Юркевич, як і Гогоцький, прагнув до створення християнської філософії, але розумів її по-іншому. Для Юркевича центральне значення мало серце як глибинний осередок людської особистості, а пізнання Бога здійснювалося не стільки через понятійне мислення, скільки через цілісне духовне переживання. Гогоцький же, під впливом Гегеля, більше наголошував на ролі розуму і понять. Юркевич вважав, що гегелівське тлумачення богословських понять у «Лексиконі» не відповідає їхньому справжньому змістові і може вести до раціоналізації віри.
Ця полеміка була не особистою суперечкою, а дискусією про шляхи розвитку християнської філософії. Вона засвідчила, що в київській академічній школі співіснували різні підходи – «раціональний», представлений Гогоцьким, і «сердечний», представлений Юркевичем, – і що між ними точилася жива інтелектуальна боротьба.
Критика з боку матеріалістів
З іншого боку «Лексикон» і загалом позиція Гогоцького зазнали критики з боку радикальної інтелігенції. 1861 року в журналі «Современник» Максим Антонович опублікував статтю «Современная философия», у якій висміював спроби поєднати філософію з релігією і обстоював матеріалістичний світогляд. Гогоцький для радикалів був представником «відсталої», «схоластичної» філософії, що служить церкві і державі.
Цікаво, що ця критика збіглася в часі з відомою полемікою між Юркевичем і Миколою Чернишевським (1860 – 1861), у якій Юркевич гостро розкритикував «антропологічний принцип» Чернишевського. Київські академічні філософи – і Гогоцький, і Юркевич – опинилися в центрі ідейної боротьби між ідеалізмом і матеріалізмом, між релігійним і атеїстичним світоглядом, що визначала інтелектуальне життя Російської імперії 1860-х років.
Значення «Лексикону»
Попри критику, «Философский лексикон» мав велике значення для розвитку філософської культури. Він був першою спробою систематизувати філософське знання в енциклопедичній формі не латиною, а російською – мовою тогочасної науки в імперії. Він сприяв формуванню філософської термінології, поширенню знань про європейську філософію, підготовці нових поколінь філософів.
Сучасні дослідники відзначають і те, що «Лексикон» засвідчив високий рівень філософської культури Києва середини XIX століття. Київ у цей час був одним з провідних філософських центрів Російської імперії, і «Лексикон» Гогоцького – одне з найкращих свідчень цього.
Водночас «Лексикон» мав і свої вади: він був неоднорідним за якістю статей, у ньому відчувалася однобічність гегелівського підходу, а багато статей застаріли ще до завершення видання, бо філософія розвивалася швидше, ніж виходили томи. Проте як перший досвід вітчизняної філософської енциклопедії він залишається визначною пам'яткою історії української філософської думки.
