Користувальницькі налаштування

Налаштування сайту


тарас.шевченко:життя.і.доба.тараса.шевченка

Життя і доба Тараса Шевченка

Поет і філософська думка

Тарас Шевченко – не філософ у фаховому сенсі слова. Він не писав трактатів, не будував систем, не викладав філософії. Він – поет і художник, засновник нової української літератури, людина, чиє слово стало голосом цілого народу. Проте світоглядні ідеї, втілені в його творчості, суттєвим чином визначили характер осмислення сутності людини і світу, обґрунтування етичного ідеалу, розроблення філософії української ідеї, питань естетики в українській культурі з середини XIX століття. Як слушно зауважує В. Горський, жодна з ідейних течій, що виникали в українській думці після Шевченка, не оминула впливу його творчості.

Шевченко – не резонер, що дає однозначні відповіді на складні питання. Його геніальність, за висловом того самого дослідника, полягає в умінні «дослухатися серцем» руху глибинних течій, прихованих за зовнішнім плином буття, – течій, що не вкладаються в жодну логічну схему і можуть бути лише відчуті. Але саме це відчуття визначило напрям і глибину власне філософського осягнення дійсності для багатьох поколінь. Тому розмова про світоглядні ідеї Шевченка – невід'ємна частина історії української філософської думки.

Кріпацьке дитинство

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня (25 лютого за старим стилем) 1814 року в селі Моринці на Київщині (нині Черкаська область) у кріпацькій родині. Його батьки були кріпаками поміщика Василя Енгельгардта. Рано втративши матір (1823) і батька (1825), Тарас ріс сиротою, зазнав злиднів і поневірянь. Грамоти він навчився в сільського дяка, пробував учитися малярству в місцевих іконописців.

1829 року Тараса взяли до панського двору козачком. Разом з паном він побував у Вільні, а 1831 року опинився в Петербурзі, де Енгельгардт віддав його на навчання до живописця Василя Ширяєва. Тут, у Петербурзі, сталася зустріч, що змінила його життя: молодий кріпак познайомився з українським художником Іваном Сошенком, який ввів його в коло митців і літераторів. Завдяки зусиллям видатних культурних діячів – поета Василя Жуковського, художника Карла Брюллова, графа Михайла Вієльгорського, секретаря Товариства заохочення художників Василя Григоровича – 22 квітня 1838 року Шевченка було викуплено з кріпацтва. Брюллов намалював портрет Жуковського, який розіграли в лотерею, і виручені 2500 карбованців пішли на викуп.

Художник і поет

Ставши вільним, Шевченко вступив до Петербурзької Академії мистецтв, де навчався в майстерні Брюллова. Водночас він писав вірші українською мовою. 1840 року вийшла перша збірка його поезій – «Кобзар», що містила вісім творів. Ця невелика книжка стала подією в історії української культури: вона засвідчила, що українська мова здатна виражати найглибші почуття і думки, і започаткувала нову українську літературу. 1842 року вийшла поема «Гайдамаки», присвячена Коліївщині.

У 1843, 1845 – 1847 роках Шевченко подорожував Україною. Ці подорожі справили на нього величезне враження: він побачив своїми очима кріпацьке поневолення, руйнування пам'яток козацької слави, байдужість панства до долі народу. Період 1843 – 1845 років, що його називають «три літа», став часом найвищого піднесення його творчості: були написані поеми «Сон», «Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Заповіт», цикл «Давидові псалми». Ці твори не могли бути надруковані через цензуру; Шевченко переписав їх у рукописну збірку «Три літа».

Кирило-Мефодіївське товариство

1845 – 1846 років Шевченко працював у Київській археографічній комісії, замальовуючи історичні пам'ятки. У Києві він зблизився з членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства – Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, Василем Білозерським, Миколою Гулаком та іншими. Товариство ставило за мету скасування кріпацтва, поширення освіти, створення федерації вільних слов'янських народів з Україною як рівноправним членом. Шевченко не був формально членом товариства, але його поезія справила на кирило-мефодіївців величезний вплив і значною мірою визначила їхні погляди.

Навесні 1847 року товариство було розгромлене. Шевченка заарештували і за рукописну збірку «Три літа», зокрема за поему «Сон», в якій він висміяв царя і царицю, засудили до заслання в солдати в Оренбурзький окремий корпус. Микола I власноручно дописав до вироку: «под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать».

Заслання

Десять років (1847 – 1857) Шевченко провів у засланні – в Орській фортеці, на Аральському морі (в експедиції з дослідження Аралу, де йому неофіційно дозволили малювати), у Новопетрівському укріпленні на півострові Мангишлак. Це були роки тяжких випробувань: солдатська муштра, самотність, заборона писати і малювати. Проте Шевченко не скорився: він таємно писав вірші, які записував у маленькі саморобні книжечки, що їх ховав за халявою чобота («захалявні книжечки»), а з 1855 року – повісті російською мовою. 1857 року почав вести щоденник («Журнал»), що є важливим джерелом для розуміння його світогляду.

Останні роки

1857 року, після смерті Миколи I і завдяки клопотанням друзів, Шевченка звільнили із заслання. Він жив у Нижньому Новгороді, а з 1858 року – у Петербурзі. 1859 року він востаннє побував в Україні, мріяв купити ділянку над Дніпром і оселитися там, але його знову заарештували і вислали з України. У Петербурзі він працював як художник-гравер, отримав звання академіка гравюри (1860), видав «Кобзар» (1860) і «Букварь южнорусскій» (1861) для недільних шкіл.

Тарас Шевченко помер 10 березня (26 лютого) 1861 року в Петербурзі – за кілька днів до оприлюднення маніфесту про скасування кріпацтва. 22 травня 1861 року його прах, згідно з «Заповітом», було перепоховано на Чернечій горі біля Канева, над Дніпром.

Доля і творчість

Біографія Шевченка – не просто фон для його творчості. Вона сама є важливою складовою його світогляду. Кріпак, що став академіком; в'язень і засланець, що не скорився; людина, що прийняла на себе трагедію свого народу, – Шевченко своєю долею втілив те, про що писав. Як зазначає В. Горський, поет, чиї ідеали надто випереджали його епоху, свідомо обирає долю самітника, що сам будує своє життя, прагнучи не втечі від людей, а спокою, необхідного для сердечного спілкування з Богом, осягнення правди Божої і сповіщення її людям. Він обирає роль пророка, покликаного «і мертвим, і живим, і ненарожденним» «святую правду возвістить».

тарас.шевченко/життя.і.доба.тараса.шевченка.txt · Востаннє змінено: повз majesty

Donate Powered by PHP Valid HTML5 Valid CSS Driven by DokuWiki
Directory — якісний каталог для якісних сайтів