Зміст
Релігійні погляди і місія поета-пророка
Складність релігійних поглядів
Релігійні погляди Шевченка – одна з найбільш дискусійних тем у шевченкознавстві. У радянський час його намагалися представити атеїстом і «революційним демократом», вириваючи з контексту його гострі вислови проти церкви і духовенства. Інші дослідники, навпаки, наголошували на глибокій релігійності поета, на його постійному зверненні до Бога і Біблії. Ще 1910 року галицький богослов і філософ Гавриїл Костельник присвятив цій темі працю «Шевченко з релігійно-етичного становища».
Істина, як завжди, складніша. Шевченко був глибоко віруючою людиною, але його віра була не обрядовою, а внутрішньою, особистою, часом бунтівною. Він гостро критикував офіційну церкву, що служила самодержавству і кріпосникам, лицемірство духовенства, обрядовість без віри. Але водночас він постійно звертався до Бога, молився, переспівував псалми і пророків, і його етичний ідеал мав глибоко християнську основу.
Бог правди
Бог для Шевченка – передусім Бог правди, справедливий суддя, що стоїть на боці скривджених і покарає кривдників. Він звертається до Бога з молитвою, з проханням, з докором, навіть з гнівом – як до живої особи, від якої чекає відповіді. Його ставлення до Бога нагадує ставлення біблійних пророків і Йова: віра, що не боїться ставити питання і вимагати справедливості.
Особливо гостро це звучить у тих творах, де поет, бачачи нестерпні страждання народу, питає Бога: доки? Чому Ти мовчиш? Але навіть ці питання – вияв віри, а не невіри: поет звертається до Бога саме тому, що вірить у Його справедливість і чекає, що вона виявиться. І зрештою він знаходить відповідь у вірі в майбутню перемогу правди: «Борітеся – поборете, / Вам Бог помагає!»
Біблійні переспіви
Шевченко постійно звертався до Біблії. Його творчість сповнена біблійних образів, мотивів, алюзій. Особливе місце займають його переспіви біблійних текстів: цикл «Давидові псалми» (1845), переспіви пророків Осії, Ісаї, Єзекіїля, «Подражаніє 11 псалму», «Подражаніє Ієзекіїлю». У цих переспівах біблійні тексти отримують нове, актуальне звучання: стародавні пророцтва про кару неправедним і визволення пригнобленим стають пророцтвами про долю України.
У «Давидових псалмах» Шевченко вибирає ті псалми, де звучить тема боротьби з беззаконням, захисту скривджених, надії на Боже визволення. Переспів 1-го псалма: «Блаженний муж на лукаву / Не вступає раду, / І не стане на путь злого, / І з лютим не сяде».
Ці переспіви засвідчують, що Біблія для Шевченка – не мертва книга, а жива, актуальна мудрість, що відповідає на питання сучасності. Він читає її, як читали пророків пригноблені народи всіх часів: як книгу надії і визволення.
Критика офіційної церкви
Водночас Шевченко гостро критикував офіційну церкву і духовенство. Його обурювало, що церква, яка мала б стояти на боці скривджених, освячує кріпацтво і самодержавство, що священики служать панам і цареві, а не Богові і народові, що обряди замінили живу віру. У поемі «Сон» він висміює «малоросійських» священиків, що «засипають» народ проповідями покори; у «Неофітах» – римських жерців, що освячують тиранію; у «Марії» полемізує з офіційним церковним зображенням Богородиці.
Важливо, що ця критика – не критика віри як такої, а критика її спотворення. Шевченко протиставляє офіційній церкві справжнє християнство – християнство Євангелія, що проповідує любов, правду, свободу і рівність усіх людей перед Богом. У цьому він близький до традиції Вишенського, який також викривав лицемірних ієрархів в ім'я чистої євангельської віри.
Поет-пророк
Центральним у світорозумінні Шевченка є образ поета-пророка. Поет для нього – не просто митець, що творить красиві вірші, а посланець Бога, покликаний сповіщати людям правду. Ця ідея має біблійне коріння: пророки Старого Заповіту – Ісая, Єремія, Єзекіїль – були саме такими посланцями, що викривали неправду царів і народу і закликали до покаяння.
Шевченко свідомо обирає роль пророка. У вірші «Подражаніє Ієзекіїлю» і в багатьох інших творах він говорить від імені Бога, викриваючи неправду і віщуючи кару неправедним. Він покликаний «і мертвим, і живим, і ненарожденним» «святую правду возвістить». Його слово має бути «огненним», здатним запалити серця.
Образ поета-пророка має в Шевченка і трагічний вимір. Пророк завжди самотній, його не розуміють і переслідують. У вірші «Пророк» (1859) Шевченко малює долю пророка, якого Господь послав людям «свою любов благовістить, святую правду возвістить», але люди не послухали його і закидали камінням. Ця доля – і доля самого Шевченка.
Ідеал оновленої землі
Есхатологічний ідеал Шевченка – оновлена земля, на якій пануватимуть правда і мир. Найповніше цей ідеал виражено в переспіві «Ісаія. Глава 35»: «Оживуть степи, озера, / І не верстовії, / А вольнії, широкії / Скрізь шляхи святії / Простеляться; і не найдуть / Шляхів тих владики, / А раби тими шляхами / Без гвалту і крику / Позіходяться докупи, / Раді та веселі».
Цей ідеал має виразно земний характер. Шевченко мріє не лише про небесне царство після смерті, а про «оновлену землю» тут, у цьому світі. На ній не буде «владик» і «рабів», не буде насильства і гноблення, а будуть вільні люди, що житимуть у мирі і любові. Тут християнська есхатологія поєднується з соціальною утопією, з мрією про справедливе суспільство.
Шевченко і філософія
Підсумовуючи, варто ще раз наголосити: Шевченко не був філософом у фаховому сенсі слова і не створив філософської системи. Але його творчість стала невичерпним джерелом філософських ідей і роздумів. Вона визначила основні теми і проблеми української філософської думки другої половини XIX – XX століття: людина і її гідність, правда і воля, народ і нація, Бог і світ, історія і майбуття.
Традиція філософського шевченкознавства посідає вагоме місце в історії української думки. До творчості Шевченка зверталися і Драгоманов («Шевченко, українофіли і соціалізм»), і Франко, і Костельник, і Чижевський, і Смаль-Стоцький («Шевченкова етика»), і сучасні дослідники – Є. Сверстюк, О. Забужко, Г. Грабович, М. Попович. Кожне покоління читає Шевченка по-своєму, знаходячи в ньому відповіді на власні питання. І в цьому – найкраще свідчення невичерпності його світоглядних ідей.
