Користувальницькі налаштування

Налаштування сайту


феофан.прокопович:життя.і.діяльність.феофана.прокоповича

Життя і діяльність Феофана Прокоповича

Між Києвом і Петербургом

Феофан Прокопович – одна з найбільш масштабних і водночас найсуперечливіших постатей в історії української культури. Вихованець і професор Києво-Могилянської академії, він став найближчим радником російського царя Петра I, головним ідеологом його реформ, творцем «Духовного регламенту», який на два століття визначив устрій Російської церкви. Його філософські курси, прочитані в Києві, засвідчують перехід української думки від барокової схоластики до філософії Нового часу; його політична теорія стала першою в Російській імперії концепцією освіченого абсолютизму.

Оцінки Прокоповича завжди були неоднозначними. Одні бачили в ньому просвітителя, вченого європейського рівня, борця з невіглаством і забобонами; інші – кар'єриста, що служив імперській владі і сприяв знищенню автономії України і української церкви. Обидві оцінки мають підстави, і саме ця подвійність робить постать Прокоповича такою складною і цікавою.

Походження і освіта

Єлисей (Єлизар) Прокопович народився 7 червня 1677 року в Києві в родині купця. Його справжнє прізвище, ймовірно, – Церейський. Рано втративши батьків, він виховувався дядьком по матері – Феофаном Прокоповичем, професором і ректором Києво-Могилянської академії, від якого згодом прийняв і прізвище, і чернече ім'я. У Києво-Могилянській академії він навчався, імовірно, у 1692 – 1697 роках і пройшов повний курс – від граматичних класів до філософії.

Прагнучи продовжити освіту, юнак вирушив за кордон. Як і багато українських студентів того часу, він, щоб отримати доступ до західних навчальних закладів, прийняв унію і чернечий постриг з іменем Самуїл. Близько 1698 – 1701 років він навчався в Римі, в колегії святого Афанасія, яка готувала духовенство східного обряду. Тут його наставником був Бенедетто Толомеї – один з кореспондентів Ляйбніца, противник схоластики і прихильник картезіанства. У Римі Прокопович мав доступ до найбагатших бібліотек, вивчав твори античних авторів, отців церкви, ренесансних гуманістів і новітніх філософів. Звідти він вирушив до Швейцарії і Німеччини, де, за деякими даними, слухав лекції в університетах Єни, Галле, Альтдорфа.

Професор Києво-Могилянської академії

1704 року Прокопович повернувся до Києва, зрікся унії, вступив до Київського братства і постригся в ченці з іменем Феофан. Того ж року він почав викладати в Києво-Могилянській академії і пройшов шлях від професора (1704) до префекта (1707) і ректора, водночас ігумена Братського монастиря (1711). Він викладав поетику, риторику, філософію, математику, богослов'я.

Київський період був найпліднішим у науковій діяльності Прокоповича. Тут він прочитав курси поетики (1705) і риторики (1706 – 1707), які стали класичними і довго використовувалися в академії. У 1707 – 1709 роках він прочитав курс філософії, що складався з логіки, натурфілософії і етики, а згодом – курс богослов'я. 1705 року студенти академії поставили його трагікомедію «Володимир», присвячену хрещенню Русі, у якій язичницькі жерці постають сатиричними образами невігласів і користолюбців.

1706 року в Києві побував Петро I. Прокопович виголосив перед ним урочисту промову і привернув його увагу. 1709 року, після Полтавської битви, він виголосив у Києві «Слово похвальне про преславну над військами свейськими перемогу», у якому прославив царя і засудив гетьмана Мазепу. Цей виступ визначив подальшу долю Прокоповича: він остаточно став на бік Петра.

Радник Петра I

1716 року за наказом Петра Прокопович залишив Київ і переїхав до Санкт-Петербурга. 1718 року його висвячено на єпископа Псковського, і він став найближчим радником царя з церковних і освітніх питань. У 1719 – 1720 роках Прокопович розробив «Духовний регламент», що став основою церковної реформи 1721 року: патріаршество було скасовано, а церквою відтепер керувала Духовна колегія – Святійший Синод, підпорядкований державі. Прокопович став віце-президентом Синоду, а згодом архієпископом Новгородським.

У Петербурзі Прокопович розгорнув широку діяльність. Він підтримував освітні реформи Петра, склав перший проект Академії наук, заснував школу для сиріт у своєму домі, очолював гурток освічених людей, який сучасники називали «вченою дружиною» (до нього входили, зокрема, поет Антіох Кантемир і історик Василь Татищев). Він написав низку публіцистичних і філософсько-богословських творів, серед яких «Слово о власти и чести царской» (1718), «Правда воли монаршей» (1722), «Первое учение отроком», численні проповіді і промови. Іноземні вчені вважали Прокоповича найосвіченішою людиною тогочасної Росії. Він мав величезну бібліотеку, сам працював з мікроскопом, телескопом та іншими приладами, підтримував багатьох учених, зокрема молодого Михайла Ломоносова.

Останні роки

Після смерті Петра I (1725) Прокопович залишався впливовою особою при наступних правителях – Катерині I, Петрові II, Анні Іоанівні. Але він опинився у вирі політичної боротьби, двірських інтриг і судових процесів. Він вів запеклу боротьбу з противниками реформ, серед яких були і його колишні земляки-могилянці, зокрема Стефан Яворський, і не завжди був розбірливим у засобах. Творча продуктивність його в цей період значно знизилася: крім блискучих промов і публіцистичних творів, він уже не створив нічого вагомого. Помер Феофан Прокопович 8 вересня 1736 року в Петербурзі.

Філософська спадщина

Філософська спадщина Прокоповича складається з його київських курсів – логіки, натурфілософії, етики, поетики, риторики, богослов'я, – а також публіцистичних і політичних творів петербурзького періоду. Латиномовні курси довго залишалися в рукописах; їх український переклад був виданий у 1979 – 1981 роках у трьох томах «Філософських творів» за редакцією В. М. Нічик, яка присвятила Прокоповичу низку ґрунтовних досліджень.

У поглядах Прокоповича, як слушно зазначає В. Нічик, відбився перехід від філософських ідей, що ґрунтувалися на східній патристиці і західній схоластиці, до філософських концепцій Нового часу. Поряд зі старими уявленнями і способами аргументації він демонструє і критичне ставлення до них, і елементи нових поглядів, що тяжіли до гуманістичних і просвітницьких концепцій. Саме ця перехідність і буде предметом нашого розгляду в наступних розділах.

феофан.прокопович/життя.і.діяльність.феофана.прокоповича.txt · Востаннє змінено: повз majesty

Donate Powered by PHP Valid HTML5 Valid CSS Driven by DokuWiki
Directory — якісний каталог для якісних сайтів