Користувальницькі налаштування

Налаштування сайту


феофан.прокопович:натурфілософія.прокоповича

Натурфілософія – матерія, рух, Всесвіт

Бог і природа

Натурфілософія займає центральне місце у філософському курсі Феофана Прокоповича, прочитаному в Києво-Могилянській академії у 1707 – 1709 роках. Вихідним пунктом його вчення про природу є розуміння Бога як безумовного першопочатку, першопричини і творця світу. Але водночас Прокопович стверджує, що визначення природи збігається з Богом, тобто Бог діє у світі через природу, і закони природи є вираженням Божої волі.

Ця думка має важливі наслідки. Вона означає, що, досліджуючи природу, людина досліджує прояви Божої діяльності, і що природні явища слід пояснювати природними причинами, не вдаючись без потреби до прямого втручання Бога. Бог створив світ і підтримує його в бутті, але діє в ньому через «другорядні причини» – природні закони. Цей погляд, поширений у новочасній європейській думці, відкривав широкий простір для природознавства.

Природне тіло: матерія і форма

Ядром учення Прокоповича про світобудову є поняття природного (фізичного) тіла, яке він розглядає як субстанцію, що складається з матерії і форми. Саме матерію і форму він називає першопочатками, або принципами, природного тіла. Ці поняття він запозичує в Аристотеля, але тлумачить їх по-своєму.

Матерія розглядається як спільний і єдиний субстрат усіх природних тіл, джерело їхньої кількісної визначеності; форма – як основа якісної різноманітності. Визнаючи єдність субстрату фізичних тіл, Прокопович вважав, що світ є матеріальним поєднанням речей, або тіл. Він не погоджувався з поширеною в схоластиці думкою, що матерія не має власного існування, а отримує його від форми, і наполягав на нероздільності сутності й існування в природних тілах. Тобто матерія не є чистою можливістю, що набуває дійсності лише через форму, а є реальним, дійсним началом.

Єдність і незнищуваність матерії

На роздумах Прокоповича про матерію позначився розвиток природознавства, який схиляв його до двох важливих висновків.

По-перше, на відміну від Аристотеля, Прокопович стверджував, що матерія єдина й однорідна в усіх природних тілах. Це стосується і неба, і землі, і живого, і неживого. Немає особливої «небесної» матерії, відмінної від земної; немає принципової різниці між «підмісячним» і «надмісячним» світами. Матерія лише змінює форму, переходячи від одного тіла до іншого. Тут Прокопович продовжує думку, яку ще в середині XVII століття висловлював Інокентій Ґізель, але формулює її рішучіше і послідовніше.

По-друге, створена Богом на початку світу матерія не може далі ні виникати, ні знищуватися, ні збільшуватися, ні зменшуватися. Її кількість у світі постійна. Ця думка, як і в Ґізеля, є своєрідним передвісником закону збереження матерії, сформульованого згодом Ломоносовим і Лавуазьє.

Корпускули і подільність

Розглядаючи будову матерії, Прокопович заперечує атомістичне вчення Демокріта і Епікура, яке відроджувалося в XVII столітті у працях П'єра Гассенді. Він не визнає існування неподільних атомів. Водночас він вважав, що матеріальний Всесвіт складається з найдрібніших корпускул – частинок, які є подільними до безмежності. Але навіть найменша частина тіла не втрачає своєї матеріальності і не може бути зведена до математичної точки, яка не має протяжності.

Ця позиція близька до корпускулярної теорії, яку розвивали Декарт і Бойль. Вона дозволяла пояснювати різноманітність природних явищ різним поєднанням і рухом частинок, не вдаючись до схоластичних «прихованих якостей». Отже, Прокопович, хоча й зберігав аристотелівську термінологію матерії і форми, фактично наближався до механістичної картини світу Нового часу.

Рух як «загальне життя світу»

Особливо важливим є вчення Прокоповича про рух. Він наполягав на активності матерії як компонента субстанції, що перебуває в постійному русі. Рух, на його думку, є універсальним: він властивий усім тілам, від небесних світил до найдрібніших частинок. Рух являє собою, за висловом Прокоповича, «мов би якесь загальне життя усього світу».

Ця формула надзвичайно виразна. Вона засвідчує розуміння світу не як застиглої, нерухомої системи, а як живого, динамічного цілого, в якому все перебуває в постійній зміні. Рух не привноситься в матерію ззовні, як вважав Аристотель з його «нерухомим двигуном», а є її внутрішньою властивістю. Звідси лише крок до розуміння матерії як самодіяльної субстанції, хоча Прокопович цього кроку не робить, зберігаючи ідею Бога як першопричини руху.

Простір і час

Простір і час, вважав Прокопович, невіддільні від рухомого тіла. Немає порожнього простору, який існував би сам по собі, незалежно від тіл; немає абсолютного часу, що плинув би незалежно від руху. Прокопович наближався до думки, що простір (місце) є протяжністю тіл, а час – мірою руху щодо попереднього і наступного, або «самою послідовністю частин руху».

Це розуміння простору і часу продовжує аристотелівську традицію («час є мірою руху щодо попереднього і наступного») і водночас наближається до картезіанського розуміння простору як протяжності. Воно протилежне ньютонівському вченню про абсолютний простір і час, яке саме в цей час формувалося в Англії, і близьке до реляційної концепції, яку розвивав Ляйбніц.

Будова Всесвіту і Коперник

У питанні про будову Всесвіту Прокопович виявив особливу сміливість. Він докладно викладав системи Птолемея, Коперника і Тихо Браге і явно схилявся до геліоцентричної системи Коперника. Більше того, він сформулював принцип, який мав велике значення для розвитку науки: коли між твердженнями Біблії і науки виникають протиріччя, перевагу слід надавати твердженням науки, а Біблію тлумачити алегорично.

Цей принцип, сформульований з огляду на теорію Коперника, був надзвичайно сміливим для свого часу. Нагадаймо, що Галілея було засуджено інквізицією 1633 року саме за те, що він обстоював геліоцентризм всупереч буквальному тлумаченню Біблії. Прокопович, отже, стоїть на позиціях, близьких до Галілея, який також вважав, що Біблія навчає, «як іти на небо, а не як ідуть небеса», і що в питаннях природи слід спиратися на досвід і розум.

Прокопович сам займався астрономічними спостереженнями, мав телескоп і інші прилади. Його натурфілософія, отже, була не лише книжною, а й спиралася на особистий досвід дослідника. У цьому – принципова відмінність від середньовічної натурфілософії, що спиралася передусім на авторитети.

Значення натурфілософії Прокоповича

Натурфілософія Прокоповича засвідчує значний крок української думки від аристотелівсько-схоластичної фізики до природознавства Нового часу. Зберігаючи традиційну термінологію, Прокопович наповнює її новим змістом: матерія стає реальною, однорідною, незнищуваною субстанцією; рух – універсальною внутрішньою властивістю матерії, «загальним життям світу»; Всесвіт – системою, побудованою за законами, які можна пізнати розумом і досвідом. Принцип пріоритету науки над буквальним тлумаченням Біблії в питаннях природи відкривав шлях для вільного розвитку природознавства.

Ці ідеї мали великий вплив на подальший розвиток філософської думки в Україні і Росії. Їх продовжували наступні професори Києво-Могилянської академії – Георгій Кониський, Михайло Козачинський, а через них вони вплинули і на Михайла Ломоносова, який, за свідченнями біографів, 1734 року кілька місяців провів у Києво-Могилянській академії і завжди високо цінував Прокоповича.

феофан.прокопович/натурфілософія.прокоповича.txt · Востаннє змінено: повз majesty

Donate Powered by PHP Valid HTML5 Valid CSS Driven by DokuWiki
Directory — якісний каталог для якісних сайтів