Користувальницькі налаштування

Налаштування сайту


феофан.прокопович:теорія.держави.і.права.освічений.абсолютизм

Теорія держави і права. Концепція освіченого абсолютизму

Політичні твори

Центральне місце у філософському вченні Прокоповича петербурзького періоду належить теорії держави і права. Вона викладена передусім у таких творах, як «Слово о власти и чести царской» (1718), «Духовный регламент» (1721), «Правда воли монаршей во определении наследника державы своей» (1722), а також у численних проповідях і промовах. Ці твори не були абстрактними трактатами: вони писалися на замовлення Петра I і мали обґрунтувати його реформи, зокрема церковну реформу, право монарха призначати спадкоємця і саму природу необмеженої монаршої влади.

Природне право і суспільна угода

Концепція освіченого абсолютизму Прокоповича, перша в Російській державі, склалася як результат застосування теорій природного права і суспільної угоди до осмислення реалій і потреб російської державності петровської доби. Теорія природного права, яку розвивали Гуго Гроцій, Томас Гоббс, Самуель Пуфендорф, стверджувала, що існують вічні і незмінні норми, закладені в самій природі людини і доступні розуму, незалежно від одкровення. Теорія суспільної угоди пояснювала виникнення держави як результат угоди між людьми, які, прагнучи безпеки і загального блага, передали частину своїх природних прав верховній владі.

Прокопович використовує обидві ці теорії, але робить з них висновки на користь абсолютної монархії. Люди, пише він у «Правді волі монаршої», уклали угоду, якою передали верховну владу монархові, і ця передача є остаточною і безповоротною. Народ не може забрати назад наданої влади, а монарх, отримавши її, не підлягає жодному людському суду. Тут Прокопович наслідує Гоббса, для якого суспільна угода також вела до встановлення необмеженої влади суверена.

Божественне і природне джерело влади

Водночас Прокопович поєднує теорію суспільної угоди з традиційним обґрунтуванням божественного походження влади. У «Слові о власти и чести царской» він доводить, що влада монарха встановлена самим Богом, що «царі – помазанці Божі», і що непокора цареві є непокорою Богові. Посилаючись на апостола Павла («всяка влада від Бога»), він вимагає від підданих беззастережного послуху.

Ці два обґрунтування – божественне і договірне – не суперечать одне одному в системі Прокоповича. Бог вклав у природу людини потребу в державі і владі; люди, керуючись природним розумом, укладають угоду і встановлюють владу; Бог освячує цю владу і вимагає послуху їй. Отже, монархічна влада має і божественне, і природне, і договірне обґрунтування.

Загальне благо

Проте освічений абсолютизм у розумінні Прокоповича не тотожний сваволі володаря. В основі його концепції лежить ідея спільного блага, «всенародної користі». Монарх отримує владу не для власного задоволення, а для того, щоб дбати про благо всіх підданих. Він повинен бути «батьком вітчизни», що піклується про своїх дітей; освіченим правителем, що знає, що корисно для держави; законодавцем, що встановлює справедливі закони.

В. Нічик вважала цю ідею загального блага демократичною за своєю сутністю, відповідною інтересам «третього стану» – міщан, купців, ремісників. Справді, «всенародна користь» передбачала розвиток промисловості, торгівлі, освіти, обмеження привілеїв знаті і духовенства, висування людей за заслугами. Прокопович критикував і княже самоуправство, і невпорядкованість законів в історії Росії, які не могли захищати «загальну користь» усіх громадян держави.

Ідеалом правителя для Прокоповича був «філософ на троні», освічений монарх, що керується розумом і дбає про благо підданих. Таким він бачив Петра I і будував його образ у своїх творах як образ мудрого реформатора, батька вітчизни, творця нової Росії.

Держава і церква

Особливою частиною політичної теорії Прокоповича є вчення про співвідношення держави і церкви. У «Духовному регламенті» він обґрунтовує підпорядкування церкви державі. Патріаршество скасовується, бо, як пояснює регламент, простий народ, бачачи патріарха, може вважати його «другим государем», рівним цареві, і це загрожує єдності держави. Замість патріарха церквою керує колегія – Синод, підпорядкований монархові.

Ця концепція має виразні паралелі з протестантським принципом, за яким світський правитель є главою церкви у своїй державі. Не випадково противники Прокоповича звинувачували його в «лютеранстві». Для Прокоповича ж підпорядкування церкви державі було необхідною умовою реформ, бо церква, на його думку, була одним з головних осередків опору перетворенням.

Джерела політичної теорії

Теорія освіченого абсолютизму Прокоповича мала чимало спільного з ученнями західноєвропейських теоретиків держави і права – Юстуса Ліпсія, Гуго Гроція, Томаса Гоббса, Самуеля Пуфендорфа. Але, як наголошує В. Нічик, у її розробленні Прокопович враховував не лише західну традицію, а й державотворчі ідеї, передусім пов'язані з теорією природного права, наявні в українській філософській і суспільно-політичній думці від другої половини XVI століття, – у творах Станіслава Оріховського, братських діячів, могилянських професорів.

Україна і теорія Прокоповича

Водночас запропонована Прокоповичем теорія була непридатною для умов України, де не було власної монархічної традиції, а державний устрій Гетьманщини ґрунтувався на козацькій демократії, виборності гетьмана і старшини, договірних відносинах з монархом. Сприяючи централізації Російської держави, теорія Прокоповича слугувала придушенню автономістських і самостійницьких прагнень у сфері державотворення.

Це видно вже з його «Слова» 1709 року, в якому гетьман Іван Мазепа зображений як зрадник, що порушив присягу цареві. Прокопович, отже, свідомо став на бік імперської централізації проти української автономії. Ця позиція різко контрастує з позицією його сучасника Пилипа Орлика, автора «Пактів і конституції прав і вольностей Війська Запорозького» (1710), який, спираючись на ту саму теорію природного права, обґрунтовував право українського народу на власну державу і обмеження влади гетьмана законом.

Отже, політична теорія Прокоповича – яскравий приклад того, як одні й ті самі філософські ідеї можуть вести до протилежних політичних висновків. Теорія природного права і суспільної угоди в Орлика обґрунтовувала конституційне обмеження влади і державну незалежність України, а в Прокоповича – необмежену владу монарха і централізацію імперії. Цей контраст засвідчує і масштаб, і трагізм постаті Прокоповича в історії української культури.

феофан.прокопович/теорія.держави.і.права.освічений.абсолютизм.txt · Востаннє змінено: повз majesty

Donate Powered by PHP Valid HTML5 Valid CSS Driven by DokuWiki
Directory — якісний каталог для якісних сайтів