Висновки
Яків Козельський (бл. 1728 – після 1795) – український філософ-просвітник, вихованець Києво-Могилянської академії і Петербурзького академічного університету, викладач математики і механіки, сенатський службовець, член Малоросійської колегії, автор «Философических предложений» (1768) і «Рассуждений двух индийцев Калана и Ибрагима о человеческом познании» (1788), перекладач філософських статей французької «Енциклопедії». Він – найталановитіший представник українців у колі загальноросійських просвітників доби Катерини II.
У спадщині Козельського знаходимо цілісний виклад системи філософських дисциплін у дусі Просвітництва. У теоретичній філософії він спирався на німецьких вольфіанців, у практичній – на французьких просвітників (Руссо, Монтеск'є, Гельвецій) і на Шефтсбері, «виправляючи» німецьке Просвітництво ідеями французького. Філософія для нього – знання, що служить благополуччю людини; союзницею філософії він вважав науку, а не релігію. Світобудову він не мислив без Бога, але це був «Бог філософів», і Козельський обстоював деїстичні позиції.
У природознавстві і теорії пізнання Козельський виходив з того, що природа діє за незмінними законами, пізнаваними досвідом і розумом; він поєднував сенсуалізм з раціоналістичними елементами, критикував забобони і обстоював свободу науки від богословського втручання.
Етика Козельського утверджує щастя як мету життя, доброчесність – як основу щастя, а розумне обмеження власного егоїзму – як шлях до гармонії особистого і загального блага. Праця – обов'язок кожного, розкіш і неробство – великі пороки.
Суспільно-політичні погляди Козельського ґрунтуються на концепції природного права, «вроджених прав» людини і суспільної угоди. Найсміливішою їх частиною є критика кріпацтва і висновок, що не просвіта є умовою звільнення народу, а полегшення його становища – умовою просвіти. Він засуджував загарбницькі війни і обстоював справедливе і гуманне законодавство.
Отже, Яків Козельський представляє раціоналістичну, просвітницьку лінію української думки другої половини XVIII століття, що доповнює містико-символічну лінію Григорія Сковороди. Разом вони засвідчують багатство і різноманітність філософської культури, виплеканої Києво-Могилянською академією.
