Зміст
Етика – доброчесність і щастя
Практична філософія
Практична філософія, що включає етику, природне право і політику, займає в спадщині Козельського особливе місце. Саме тут найповніше проявляється його оригінальність і найвиразніше відчувається вплив французьких просвітників – Руссо, Монтеск'є, Гельвеція, – а також англійського моралиста Шефтсбері. Козельського недарма називають русоїстом: ідеї Жан-Жака Руссо про природну доброту людини, про шкоду розкоші і станової нерівності, про необхідність повернення до простоти і природи мали на нього величезний вплив.
Мета людського життя
Метою людського життя, за Козельським, є щастя, або благополуччя. Це щастя він розуміє не як задоволення тілесних насолод чи накопичення багатств, а як гармонійний стан душі і тіла, що досягається розумним і доброчесним життям. Щаслива людина – та, що живе згідно з розумом і природою, задовольняє свої природні потреби, але не віддається надмірностям, розвиває свої здібності, займається корисною працею і живе в мирі з іншими людьми.
Це розуміння щастя продовжує традицію могилянської етики, яку ми бачили в Ґізеля і Кониського, але має виразно просвітницьке забарвлення. Щастя – не лише особиста справа людини, а й справа суспільства: людина не може бути щасливою в несправедливому суспільстві, і тому прагнення до щастя вимагає суспільних перетворень.
Доброчесність
Основою щастя Козельський вважав доброчесність, яку він, за висловом дослідників, обожнював. Доброчесність – це стійке прагнення до добра, вміння керувати своїми пристрастями за допомогою розуму, готовність діяти на благо інших. Без доброчесності не може бути ні особистого щастя, ні суспільного благополуччя.
Доброчесність, на думку Козельського, не дається людині від народження в готовому вигляді, а виховується. Тому величезне значення мають освіта і виховання, які повинні розвивати в людині розум і добрі почуття, вчити її відрізняти добро від зла і обирати добро. Тут Козельський цілком поділяє просвітницьку віру в силу виховання, характерну для Локка, Гельвеція, Руссо.
Обмеження егоїзму
Центральним поняттям етики Козельського є розумне обмеження егоїзму. Людина від природи прагне власного блага; цей прагнення саме по собі не є злим, бо воно закладене в людину природою. Але необмежений егоїзм, коли кожен прагне лише власної вигоди за рахунок інших, руйнує суспільство і зрештою шкодить самій людині.
Панацею від суспільних хвороб Козельський бачив у розумному обмеженні кожним власного егоїзму. Розум підказує людині, що її власне благо нерозривно пов'язане з благом інших: живучи в суспільстві, вона залежить від інших людей, і тому, шкодячи іншим, шкодить і собі. Отже, розумна людина обмежує свій егоїзм не з примусу, а з власного розуміння, і саме в цьому полягає доброчесність.
Ця ідея «розумного егоїзму», що збігається з загальним благом, була поширена серед французьких просвітників, зокрема в Гельвеція. Але Козельський надає їй особливого морального пафосу: обмеження егоїзму – не просто розрахунок, а вияв доброчесності, людяності, любові до ближнього.
Праця як обов'язок
Важливе місце в етиці Козельського посідає праця. Кожна людина, на його думку, зобов'язана працювати, приносячи користь суспільству. Неробство – великий порок, що руйнує і людину, і суспільство. Особливо гостро Козельський засуджує тих, хто живе за рахунок чужої праці, нічого не даючи суспільству натомість, – тобто паразитичну частину дворянства.
Ця ідея обов'язку праці для всіх мала виразно антифеодальний характер. У кріпосницькому суспільстві праця вважалася справою нижчих станів, а дворянство жило за рахунок праці кріпаків. Козельський стверджує, що це несправедливо і шкідливо: кожен, незалежно від походження, повинен працювати і бути корисним. Тут він перегукується зі Сковородою, для якого праця також була основою щастя, хоча Сковорода наголошував на внутрішній, сродній природі праці, а Козельський – на її суспільній користі.
Проти розкоші
Слідом за Руссо Козельський гостро критикує розкіш. Розкіш, на його думку, розбещує людей, робить їх слабкими, марнославними, жадібними. Вона виникає з нерівності: одні накопичують надмірні багатства, тоді як інші бідують. Розкіш багатих – це водночас і злидні бідних, бо багатства одних створюються працею інших.
Ідеалом для Козельського є скромне, просте, працьовите життя, близьке до природи. Тут виразно відчувається вплив Руссо з його закликом «назад до природи», з його критикою цивілізації, що розбещує людину. Але Козельський не закликає відмовитися від цивілізації і науки: він вважає, що наука і освіта, правильно спрямовані, можуть служити благу людини, а не її розбещенню.
Моральне почуття
Цікаво, що Козельський, за власним свідченням, орієнтувався в етиці і на Шефтсбері – англійського філософа, який вчив про «моральне почуття», вроджену здатність людини відчувати добро і зло, красу доброчесності і потворність пороку. Отже, моральність для Козельського ґрунтується не лише на розумі, а й на почутті. Людина не тільки розуміє, а й відчуває, що добро – прекрасне, а зло – потворне.
Це поєднання розуму і почуття в етиці робить позицію Козельського більш гнучкою і людяною, ніж суто раціоналістична етика. Моральність – не лише виконання правил, підказаних розумом, а й живе прагнення до добра, що походить від серця. Тут, можливо, проявляється і вплив української духовної традиції з її увагою до серця, хоча сам Козельський навряд чи усвідомлював цей зв'язок.
Значення етики Козельського
Етика Козельського – це просвітницька етика, що утверджує щастя як мету життя, доброчесність як основу щастя, розумне обмеження егоїзму як шлях до гармонії особистого і загального блага, працю як обов'язок кожного. Вона поєднує раціоналізм німецької школи з сенсуалізмом і соціальною критикою французьких просвітників і з етикою морального почуття Шефтсбері. Її найважливіша риса – органічний зв'язок з соціальною критикою: моральне вдосконалення людини неможливе без вдосконалення суспільства, і навпаки.
