Користувальницькі налаштування

Налаштування сайту


іван.вишенський:висновки

Висновки

Іван Вишенський – одна з найяскравіших і найсуперечливіших постатей українського культурного відродження кінця XVI – початку XVII століття. Уродженець Судової Вишні, чернець-аскет, що провів більшу частину життя на Афоні, він став найпристраснішим з полемістів доби Берестейської унії і одним з найталановитіших письменників свого часу.

Світогляд Вишенського ґрунтується на концепції несумірності Бога і світу. Бог трансцендентний, а світ, створений з нічого, тимчасовий і, внаслідок гріхопадіння, підвладний дияволові-«миродержцю». Звідси – рішуче розмежування «внутрішньої» і «зовнішньої» людини: внутрішня людина, сутність якої становить ум, спрямована до Бога; зовнішня підпорядкована світу і його пристрастям. Сенс людського життя – у переображенні на «внутрішню» людину і досягненні обоження через самопізнання, моральне вдосконалення і аскезу, що вимагає активних зусиль самої людини.

Протиставлення «внутрішньої» і «зовнішньої» мудрості визначає ставлення Вишенського до освіти. Він гостро критикує схоластику і латинську вченість як «плотське мудрування» і пропонує обмежити шкільне навчання вивченням Святого Письма і творів отців церкви. Ця програма не була прийнята братствами, але в історичному контексті вона мала і значення опору культурній асиміляції. Вишенський обстоює церковнослов'янську мову як сакральну і водночас шанує «просту» мову як засіб пояснення і проповіді.

Соціальна критика Вишенського, найвиразніше втілена в «Посланні до єпископів», спрямована проти зради віри заради земних благ і проти гноблення простих людей панами і єпископами. Вона ґрунтується на ідеї рівності всіх людей перед Богом, але в практичному плані обертається концепцією пасивного опору і аскетизму як форми духовного протесту. Ідеал церкви як союзу віруючих, ідея всесвященства і виборності священиків мають паралелі з ідеями Реформації, хоча Вишенський залишається вірним православ'ю.

Містико-аскетичне вчення Вишенського, сформоване під впливом афонського ісихазму, утверджує «умне діяння» як шлях до єднання з Богом і містичне осяяння ума як вищу форму пізнання. Відмова від світу постає як шлях до справжньої, внутрішньої свободи.

Отже, Іван Вишенський посідає важливе місце в історії української філософської думки як виразник містико-аскетичної традиції, як захисник духовної самобутності свого народу і як мислитель, що утверджував гідність людини незалежно від її суспільного становища. Його ідеї «внутрішньої людини», самопізнання і свободи через відмову від світу знайдуть свій розвиток у творчості Григорія Сковороди.

іван.вишенський/висновки.txt · Востаннє змінено: повз majesty

Donate Powered by PHP Valid HTML5 Valid CSS Driven by DokuWiki
Directory — якісний каталог для якісних сайтів