Зміст
Життя і доба Івана Вишенського
Українські землі наприкінці XVI століття
Остання чверть XVI століття стала для українських земель часом глибоких зрушень. Люблінська унія 1569 року передала більшу частину українських земель від Великого князівства Литовського до Корони Польської. Разом з цим посилився тиск польської шляхетської культури і католицької церкви на руське (українське) суспільство. Значна частина української знаті поступово переходила в католицтво і полонізувалася. Православна церква переживала глибоку кризу: її ієрархія призначалася королем часто з людей, далеких від духовного життя, освіта духовенства була вкрай низькою, церковні маєтки нерідко ставали предметом торгівлі.
Відповіддю на цей виклик стало культурне і релігійне піднесення, яке дослідники називають українським відродженням кінця XVI – початку XVII століття. Виникають православні братства – об'єднання міщан при церквах, які засновують школи, друкарні, шпиталі, борються за права православних і за реформу церковного життя. Найвпливовішим було Львівське Успенське братство, засноване 1586 року. Князь Костянтин-Василь Острозький засновує в Острозі культурний осередок, при якому діяли школа, що отримала назву академії, і друкарня; тут 1581 року вийшла Острозька Біблія – перше повне видання Святого Письма церковнослов'янською мовою.
Кульмінацією церковної кризи стала Берестейська унія 1596 року, коли частина православних єпископів на чолі з митрополитом Михайлом Рогозою визнала владу Папи Римського, зберігши східний обряд. Більшість православного духовенства і мирян, на чолі з князем Острозьким і братствами, унію не прийняла. Розпочалася гостра полеміка, у якій взяли участь найкращі уми з обох сторін: Петро Скарга, Іпатій Потій, Мелетій Смотрицький, Христофор Філалет (автор «Апокрисиса»), Захарія Копистенський. Серед полемістів особливе місце посідає Іван Вишенський – найпристрасніший, найоригінальніший і найбільш «народний» з усіх.
Біографія
Про життя Івана Вишенського відомо небагато, і більша частина відомостей походить з його власних творів. Народився він близько 1550 року в містечку Судова Вишня поблизу Перемишля, звідки і його прізвисько. Світського імені його ми не знаємо; «Іван» – чернече ім'я. Походив він, найімовірніше, з міщанського або дрібношляхетського середовища. Навчався, ймовірно, в початковій школі при Перемишльській єпископії.
Іван Франко і Михайло Грушевський звертали увагу на те, що в молоді роки Вишенський міг зустрічатися в Судовій Вишні з місцевим священиком Мартином Кровіцьким, приятелем і послідовником Станіслава Оріховського, відомим публіцистом. За припущенням Валерія Шевчука, переломним моментом у його житті було драматичне зіткнення з єзуїтами, пережите в молоді роки. Після цього він зблизився з львівськими братчиками і співпрацював з Острозьким культурним осередком. Відомо про його перебування у Львові, у волинських містах – Луцьку, Жидичині.
Близько 1570-х – початку 1580-х років Вишенський залишає батьківщину і вирушає на Афон – Святу Гору, центр православного чернецтва, де прийняв чернечий постриг і жив у суворому аскетизмі, за деякими даними – в печері як пустельник. Саме з Афону він писав більшість своїх послань на Україну, адресуючи їх братствам, єпископам, окремим особам. Підписувався він як «Іоанн мних з Вишні» або «Іоанн, від Святої Афонської Гори».
На межі 1604 – 1605 років Вишенський відвідав батьківщину. Він жив у Львові і мав стосунки з братством; тоді ж на Україну повернувся і його афонський побратим Йов Княгиницький, згодом засновник Скиту Манявського в Карпатах. Однак у Львові він не знайшов спільної мови з братчиками: його радикальні погляди на освіту і на роль мирян у церкві викликали суперечки. Розчарований, він повернувся на Афон, де і провів останні роки життя. Помер між 1621 і 1633 роками.
Твори
Від Вишенського збереглося близько двадцяти творів – послань, трактатів, полемічних памфлетів. Більшість із них написана в 1588 – 1615 роках. Близько 1600 року сам Вишенський уклав збірник своїх творів під назвою «Книжка», до якого увійшло десять текстів. Серед найважливіших творів:
- «Писаніє до всіх в Лядській землі живущих» (1588 або 1598) – звернення до православних Польщі, що опинилися під загрозою втрати віри;
- «Обличеніє діавола-миродержца» (близько 1599 – 1600) – філософський діалог про природу світу і зла;
- «Посланіє до єпископів» (1597 – 1598) – гостре звинувачення єпископів, що прийняли унію;
- «Краткословний отвіт Петру Скарзі» (1600) – відповідь на трактат єзуїта Петра Скарги;
- «Порада» (1605) – поради львівському братству щодо організації церковного життя;
- «Зачапка мудрого латинника з глупим русином» (1608 – 1609) – діалог, у якому «глупий» русин перемагає вченого латинника;
- «Позорище мисленое» (1615 – 1616) – алегоричний твір про духовне життя;
- послання до старици Домнікії, до Йова Княгиницького, до львівського братства.
Твори Вишенського не друкувалися за його життя, хоча він сам прагнув їх видати. Вони поширювалися в рукописних списках і були майже забуті до кінця XIX століття, коли їх відкрили і дослідили історики. Особливо велику роль у цьому відіграв Іван Франко, який присвятив Вишенському докладну розвідку «Іван Вишенський і його твори» (1895) і поему «Іван Вишенський» (1900) – одну з найглибших своїх поем.
Оцінки дослідників
Постать Вишенського завжди викликала суперечливі оцінки. Для одних дослідників він – консерватор і обскурант, що заперечував науку і боронив середньовічні цінності від гуманістичної освіти. Для інших – народний трибун, захисник пригноблених, «демократ» і навіть «бунтар», чиї соціальні викриття мали революційний характер. Для третіх – містик, що стояв ближче до афонської ісихастської традиції, ніж до українського життя свого часу.
Сучасні дослідники (Я. Стратій, В. Шевчук, П. Яременко, В. Нічик) схильні бачити в Вишенському складну і суперечливу постать, у творчості якої поєднуються різні тенденції. Він – представник містико-аскетичного напряму в українській думці кінця XVI – початку XVII століття, орієнтованого на греко-візантійські й давньоруські духовні цінності. Водночас у його творах відчувається вплив ідей Реформації. А Дмитро Чижевський вважав Вишенського найгеніальнішим письменником тієї доби, який збудував місток для української літератури до бароко.
У наступних розділах ми розглянемо основні складові світогляду Вишенського: його вчення про Бога, світ і людину, його погляди на освіту і мову, його соціальну критику і суспільний ідеал, його містико-аскетичне вчення.
