Висновки
Іван Франко (1856 – 1916) – письменник, поет, вчений, публіцист, громадський і політичний діяч, автор величезної і різнобічної спадщини, один з найвидатніших українських мислителів кінця XIX – початку XX століття. Син сільського коваля, він пройшов шлях через злидні, ув'язнення і переслідування до визнання як провідного діяча української культури і науки.
Світогляд Франка пройшов складну еволюцію: від успадкованого від Драгоманова позитивістського раціоналізму і реалістичної естетики до «ідеалістичного реалізму», що поєднує віру в розум і науку з визнанням ролі серця, волі, ідеалу і несвідомого. Його праця «Із секретів поетичної творчості» стала одним з перших в Європі систематичних досліджень психології творчості.
Соціальна філософія Франка, викладена в праці «Що таке поступ?» і інших творах, ставить у центр «емансипацію людської одиниці» як критерій поступу. Він передчував небезпеки однобічного матеріального розвитку і пророчо критикував марксистський державний соціалізм як шлях до нової деспотії, обстоюючи громадівський, демократичний соціалізм і дорікаючи українським марксистам, що вони не відчули себе «наперед українцями».
Національна ідея Франка, найповніше викладена в «Поза межами можливого», утверджує «ідеал повного, нічим не в'язаного і не обмежуваного життя і розвою нації», соборність українського народу («українцями без офіціальних кордонів») і розуміння нації як модерної культурної і політичної спільноти. Ідеал, що лежить «поза межами можливого», є рушієм історичного поступу.
Центральна для Франка проблема «особистість і загал» найглибше розкрита в його філософських поемах – «Каменярі», «Смерть Каїна», «Похорон», «Іван Вишенський», «Мойсей», – де доля будителя народу осмислена як доля жертовного служіння, самотності і вірності ідеалові.
Отже, Іван Франко створив синтез раціоналізму і романтизму, соціальної і національної ідеї, науки і поезії, що став одним з наріжних каменів української культури XX століття.
