Зміст
Життя і діяльність Івана Франка
Титан праці
Іван Франко – письменник, поет, драматург, перекладач, літературознавець, фольклорист, етнограф, історик, економіст, публіцист, громадський і політичний діяч. Його спадщина налічує понад п'ять тисяч творів, а п'ятдесятитомне зібрання творів, видане в 1976 – 1986 роках, далеко не вичерпує її. Сучасники називали його «каменярем», за назвою одного з найвідоміших віршів, і «титаном праці». Франко не був філософом у вузькому, фаховому сенсі, але його ідейна спадщина охоплює естетико-психологічні, історіософські, політологічні, соціологічні праці, а філософське обдарування найповніше виявилося в його художніх творах, у яких граничні проблеми людського буття осмислені в етико-антропологічному ракурсі.
Дитинство і навчання
Іван Якович Франко народився 27 серпня (15 серпня за старим стилем) 1856 року в селі Нагуєвичі на Дрогобиччині (тоді Австрійська імперія) в родині сільського коваля. Він рано втратив батька, а 1872 року, шістнадцятирічним, – і матір. Попри бідність, Іван отримав освіту: навчався в сільській школі, у школі отців василіан у Дрогобичі, а з 1867 року – в Дрогобицькій гімназії, яку закінчив 1875 року з відзнакою. Уже в гімназії він виявив надзвичайні здібності, читав книжки кількома мовами, почав писати вірші.
1875 року Франко вступив на філософський факультет Львівського університету, де вивчав класичну філологію і українську мову та літературу. Тут він почав активну громадську діяльність: брав участь у роботі студентського «Академічного гуртка», а згодом радикальних молодіжних організацій, що керувалися настановами Михайла Драгоманова. Займався видавничою роботою – журнали «Друг», «Громадський друг», збірники «Дзвін», «Молот».
Арешти і ув'язнення
1877 року Франка разом з іншими членами редакції «Друга» заарештували за звинуваченням у належності до таємного соціалістичного товариства. Він провів у в'язниці дев'ять місяців. Це було перше з трьох ув'язнень (1877, 1880, 1889), які пережив Франко за свою громадську діяльність і соціалістичну пропаганду. Ув'язнення, злидні, відкидання з боку консервативного галицького суспільства не зламали його, а лише загартували. Його вірш «Каменярі» (1878) став символом жертовної праці заради майбутнього.
Освіта і наукова кар'єра
Через переслідування Франко не зміг закінчити Львівський університет. Лише 1891 року він закінчив Чернівецький університет, а 1893 року захистив у Віденському університеті докторську дисертацію з філології, присвячену старохристиянському роману «Варлаам і Йоасаф». Наступного року він прочитав у Львівському університеті пробну лекцію про поему Шевченка «Наймичка», сподіваючись обійняти кафедру української літератури. Але спротив влади і консервативних народовських кіл не дозволив йому стати професором. Кафедру отримав інший кандидат.
Попри це, Франко продуктивно займався науковою, науково-організаційною, видавничою і редакційною роботою. Він редагував журнали «Житє і слово» (1894 – 1897) і «Літературно-науковий вістник» (з 1898 року, разом з Михайлом Грушевським), був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка, керував його філологічною секцією, видав десятки томів етнографічних матеріалів, зокрема тритомну збірку «Галицько-руські народні приповідки» (1901 – 1910).
Громадсько-політична діяльність
Франко брав активну участь у громадсько-політичному житті Галичини. 1890 року він разом з Михайлом Павликом заснував Русько-українську радикальну партію – першу українську політичну партію, програма якої ґрунтувалася на ідеях Драгоманова. Тричі він балотувався до австрійського парламенту і галицького сейму, але не був обраний через фальсифікації і тиск влади.
1899 року Франко разом з Грушевським перейшов до новоствореної Української національно-демократичної партії. Цей перехід відображав еволюцію його поглядів: від соціалізму драгоманівського типу до визнання пріоритету національного питання. У 1896 – 1907 роках він видав низку праць – «Поза межами можливого», «Що таке поступ?», «Народники й марксисти» та інші, – у яких виразив своє світоглядне кредо.
Творчість
Художня творчість Франка охоплює практично всі роди і жанри. Поетичні збірки «З вершин і низин» (1887), «Зів'яле листя» (1896), «Мій Ізмарагд» (1898), «Із днів журби» (1900), «Semper tiro» (1906); поеми «Смерть Каїна» (1889), «Іван Вишенський» (1900), «Похорон» (1899), «Мойсей» (1905); повісті і романи «Boa constrictor», «Борислав сміється», «Захар Беркут», «Перехресні стежки»; драми «Украдене щастя», «Сон князя Святослава»; численні оповідання. Вершинним досягненням Франка-поета і мислителя стала поема «Мойсей» (1905).
Останні роки
Останні роки життя Франка були драматичними. 1908 року його вразила тяжка хвороба, що паралізувала руки; він не міг писати сам і диктував свої твори. Попри це, він продовжував інтенсивну літературну і наукову діяльність майже до самої смерті, перекладав, писав статті. Помер Іван Франко наприкінці травня 1916 року у Львові, у розпал Першої світової війни, у бідності і майже в самотності. Похований на Личаківському кладовищі.
Франко залишив по собі величезну спадщину, яка стала одним з наріжних каменів української культури. Його ідеї мали глибокий вплив на формування української національної свідомості, на розвиток української літератури, науки, суспільної думки. У наступних розділах ми розглянемо основні складові його філософсько-світоглядних ідей.
