Зміст
«Що таке поступ?» Соціальна філософія і критика марксизму
Франко і соціалізм
Франко був одним з перших в Україні, хто глибоко засвоїв соціалістичні ідеї. У молоді роки він переклав частину «Капіталу» Маркса, писав соціалістичні статті і брошури, вів пропаганду серед робітників і селян, за що неодноразово потрапляв до в'язниці. Але його соціалізм від самого початку мав драгоманівський, «громадівський» характер, і з роками Франко дедалі критичніше ставився до марксизму, особливо до його централістських і авторитарних тенденцій.
Найповніше соціальна філософія Франка викладена в працях «Що таке поступ?» (1903), «Соціалізм і соціал-демократизм» (1897), «Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм» (1904), «Народники й марксисти» (1906), «Поза межами можливого» (1900). Вони засвідчують глибоке знання автором соціальних теорій свого часу і його самостійну позицію.
Що таке поступ?
Брошура «Що таке поступ?» (1903) – популярний виклад Франкової філософії історії. Франко розглядає історію людства від найдавніших часів до сучасності, показуючи, як людина поступово опановувала природу, як розвивалися знаряддя праці, суспільні відносини, наука, мистецтво, мораль. Він спирається на досягнення антропології, археології, етнографії, історії – праці Дарвіна, Моргана, Тайлора, Спенсера.
Поступ, за Франком, – це не лише технічний і економічний розвиток, а й розвиток людської особистості, її свободи і гідності. Критерієм поступу він вважав «емансипацію людської одиниці», тобто звільнення окремої людини від усіх форм залежності – від сліпих сил природи, від гноблення інших людей, від забобонів і невігластва. Чим вільніша людина, тим вищий рівень поступу.
Ця думка безпосередньо продовжує драгоманівську ідею поступу як утвердження прав людини. Але Франко надає їй особливого наголосу: поступ вимірюється не розвитком держави, суспільства чи класу, а розвитком окремої людини. Суспільство, що пригнічує особистість в ім'я «загального блага», не є прогресивним, хоч би якою могутньою була його економіка.
Небезпеки «розвою матеріальних відносин»
Водночас Франко передчував загрозливість однобічного «розвою матеріальних відносин». Технічний і економічний прогрес сам по собі не робить людину щасливішою; навпаки, він може вести до нових форм поневолення – праці на фабриках, урбанізації, відчуження людини від природи і від продуктів своєї праці. Якщо поступ матеріальний не супроводжується поступом духовним і моральним, він може обернутися регресом.
Ця думка звучить і в його художніх творах, зокрема в бориславському циклі, де нафтові промисли, що мали б принести людям достаток, стають джерелом їхнього зубожіння і моральної деградації. Франко, отже, не був наївним прогресистом: він бачив і темні сторони поступу.
Критика марксизму
Найсміливішою частиною соціальної філософії Франка є його критика марксизму. Він визнавав заслуги Маркса в аналізі капіталізму, але рішуче відкидав деякі його ідеї. По-перше, він критикував економічний матеріалізм – зведення всієї історії до розвитку економіки і класової боротьби. Історія, на його думку, визначається не лише економічними, а й духовними, моральними, національними чинниками.
По-друге, Франко критикував марксистську ідею «диктатури пролетаріату» і централістського державного соціалізму. У статті «Що таке поступ?» він з надзвичайною прозорливістю передбачив, до чого може привести здійснення марксистської програми. Держава, що візьме в свої руки всі засоби виробництва і керуватиме всім економічним і суспільним життям, на його думку, неминуче стане новою, нечуваною деспотією. Величезна армія чиновників керуватиме кожним кроком людини від народження до смерті; особиста свобода, ініціатива, творчість будуть задушені; а над усім пануватиме нова каста бюрократів, ще гірша за давніх панів.
Це пророцтво, висловлене 1903 року, справдилося з дивовижною точністю в XX столітті, у радянській системі. Франко, як і його вчитель Драгоманов, побачив у марксизмі ту небезпеку, якої не бачили більшість тогочасних соціалістів.
Соціалізм і соціал-демократизм
У статті «Соціалізм і соціал-демократизм» (1897) Франко розрізняє соціалізм як ідеал справедливого суспільства і соціал-демократизм як конкретну політичну течію, що спирається на марксизм. Соціалізм – це прагнення до суспільства без експлуатації, де кожна людина має можливість вільно розвиватися. Соціал-демократизм – лише один з можливих шляхів до цього ідеалу, і далеко не найкращий, бо він веде до державного централізму.
Франко обстоював інший шлях – шлях громадівського соціалізму, що спирається на самоврядування громад, на кооперацію, на добровільні асоціації. Справжній соціалізм, на його думку, має бути децентралізованим, демократичним, гуманістичним, має поважати права і свободи особи.
Українські марксисти
Особливо гостро Франко критикував українських марксистів, які, захопившись інтернаціоналізмом, нехтували національним питанням. У праці «Народники й марксисти» (1906) і в інших статтях він дорікав їм, що вони не відчули того, що вони «наперед українці, а потім соціал-демократи». Тобто, на думку Франка, соціальна боротьба в Україні неможлива без національної, бо українські робітники і селяни пригноблені не лише як трудящі, а й як українці.
Ця позиція відображала еволюцію поглядів Франка від соціалізму до національно-демократичної позиції. Він не відмовився від соціалістичних ідеалів, але поставив національне питання на перше місце. Українці, як нація без держави, повинні передусім боротися за свої національні права, а соціальні питання розв'язуватимуться в межах національного руху.
Значення соціальної філософії Франка
Соціальна філософія Франка – це гуманістична філософія поступу, що ставить у центр окрему людину, її свободу і гідність. Вона поєднує соціалістичні ідеали справедливості з ліберальною повагою до прав особи і з національною ідеєю. Її найціннішою частиною є критика марксизму, яка виявилася пророчою. Ідеї Франка мали великий вплив на формування українського демократичного руху і зберігають актуальність у наш час.
