Користувальницькі налаштування

Налаштування сайту


іларіон.київський:слово.про.закон.і.благодать.структура.жанр.джерела

«Слово про закон і благодать» – структура, жанр, джерела

Жанр урочистого слова

«Слово про закон і благодать» належить до жанру урочистого красномовства, який у візантійській традиції називали енкомієм, або похвальним словом. Це не повчання для простого люду, а вишукана промова, розрахована на освічену аудиторію: князя, його родину, дружину, духовенство. Сам Іларіон прямо говорить про це: «Не къ невѣдущимъ бо пишемъ, но преизлиха насыщьшемъся сладости книжныя, не къ врагомъ божіимъ иновѣрныимъ, но самѣмъ сыномъ его, не къ страннымъ, но къ наслѣдникомъ небеснаго царствія».

Цей вступ є своєрідною декларацією методу. Автор попереджає, що не збирається викладати елементарних істин віри, – його слухачі їх знають. Його мета – осмислення, тлумачення, пошук глибшого змісту відомих біблійних подій і застосування цього змісту до долі власного народу. Іншими словами, Іларіон звертається до розуму слухача, а не лише до його благочестивого почуття.

Риторична майстерність твору незаперечна. Іларіон вільно володіє всім арсеналом візантійського красномовства: антитезами, паралелізмами, анафорами, риторичними запитаннями, звертаннями, розгорнутими порівняннями. Ритмізована проза «Слова» в окремих фрагментах наближається до віршової. Особливо вражає знаменитий христологічний фрагмент, побудований на послідовному протиставленні: Христос діє «як людина» і «як Бог». Не менш виразні звертання до померлого князя Володимира з закликом устати з гробу й побачити, якою стала його земля.

Композиція твору

Композиційно «Слово» складається з трьох великих частин, які плавно переходять одна в одну, утворюючи логічну послідовність від загального до конкретного.

Перша частина – богословсько-історичний трактат про співвідношення Закону і Благодаті, Старого і Нового Завітів. Іларіон починає з хвали Богові Ізраїлевому, який «посѣти и сотвори избавленіе людемъ своимъ», і далі розгортає складну алегорію: образами Закону і Благодаті є Агар і Сарра, рабиня і вільна дружина Авраама; синами їх – Ізмаїл та Ісаак. Ця частина вміщує і знаменитий христологічний фрагмент.

Друга частина присвячена поширенню християнської віри «на всі народи» і, зрештою, на народ руський. Тут Іларіон пояснює, чому Благодать, на відміну від Закону, не замкнена в одному народі, а відкрита для всіх, і чому прихід віри на Русь, хоч і пізній, не робить руський народ «меншим» серед християнських народів.

Третя частина – похвала князю Володимиру, «кагану нашому», який хрестив Русь. Тут ідеться про особисте навернення Володимира, про хрещення всієї землі, про справи Ярослава, який продовжує батькове діло. Похвала завершується звертанням до Володимира і переходить у «Молитву» від імені всієї Руської землі.

Така композиція, як зауважують дослідники, не є випадковою. Вона відтворює саму структуру історії, як її розумів Іларіон: від загального задуму Божого про людство через історію Ізраїлю і пришестя Христа до входження в цю історію окремого народу – Русі. Конкретне виводиться із загального, «своє» вписується у «вселенське».

Джерела твору

Основне джерело «Слова» – Святе Письмо. Іларіон цитує Біблію постійно, часом дослівно, часом у вільному переказі, і, як правило, з обов'язковим тлумаченням. Особливо часто він звертається до книги Буття, Псалтиря, пророків Ісаї та Єремії, Євангелій від Матфея та Іоанна, послань апостола Павла. Саме послання до Галатів (4, 22 – 31) підказало Іларіону центральну алегорію Агарі і Сарри: апостол Павло прямо говорить, що дві жінки Авраама – це «два завіти», один з гори Синай, що народжує в рабство, другий – вільний, «вишній Єрусалим», що є «матір'ю всім нам».

Другим важливим джерелом є патристична література і візантійська гомілетика. Дослідники знаходять у «Слові» паралелі з творами Іоанна Золотоустого, Григорія Богослова, Кирила Александрійського, Єфрема Сиріна. Христологічний фрагмент перегукується з тлумаченням догматів Халкідонського собору (451 р.) про дві природи Христа – божественну і людську – «незлитно і нероздільно» поєднані в одній особі. Похвала Володимиру побудована за моделлю похвальних слів імператору Костянтину Великому, з яким Іларіон прямо порівнює київського князя.

Третє джерело – руська усна та писемна традиція. Іларіон згадує предків Володимира – «старого Ігоря» та «славного Святослава», які «не в худѣ бо и невѣдомѣ земли владычьствоваша, но въ Руской, яже вѣдома и слышима есть всѣми четыри конци земли». Ця фраза засвідчує, що для автора історія Русі не починається з хрещення: вона має глибше, дохристиянське коріння, і ця минувшина гідна шани.

Метод алегоричного тлумачення

Для розуміння філософського змісту «Слова» важливо усвідомити метод, яким користується Іларіон. Це метод алегоричної, або типологічної, екзегези, що склався в Александрійській богословській школі (Климент Александрійський, Оріген) і став загальноприйнятим у християнській думці. Його суть полягає в тому, що події Старого Завіту розглядаються як «образи», «тіні», прообрази подій Нового Завіту. Історичний факт має не лише буквальний, а й духовний сенс, який відкривається тому, хто вміє читати. Іларіон сам наголошує на цьому, коли після викладу історії Агарі і Сарри звертається до читача: «Да разумѣеть, иже чтеть!»

Цей метод має виразний філософський аспект. По-перше, він передбачає, що історія – це не хаотичне нагромадження подій, а осмислений процес, у якому кожна подія вказує на щось більше за себе. По-друге, він передбачає двоплановість буття: за видимим, тілесним шаром дійсності стоїть невидимий, духовний. По-третє, він надає особливої ваги розумові, який здатний проникати крізь «тінь» до «істини». Відома формула Іларіона – «прежде стѣнь, ти по томь истина» – виражає саме цю ідею: спочатку тінь, потім істина; спочатку прообраз, потім його здійснення.

Варто наголосити, що Іларіон застосовує цей метод не лише до біблійних подій, а й до історії власного народу. Хрещення Русі виявляється не випадковим епізодом, а здійсненням давніх пророцтв про те, що всі народи прийдуть до пізнання Бога. Тим самим руська історія вписується в загальну священну історію людства, отримує сенс і гідність. Це, мабуть, найоригінальніший момент у задумі Іларіона, і саме він робить «Слово» не просто зразком візантійської риторики, перенесеним на руський ґрунт, а самостійним твором національної думки.

Мова і стиль

«Слово» написане церковнослов'янською мовою в її руській редакції. Мова твору багата, образна, насичена книжними зворотами, але водночас прозора і ясна. Іларіон майстерно поєднує урочистість з емоційністю, абстрактну думку з живими образами. Яскравим прикладом є порівняння Закону з озером, а Благодаті – з джерелом: «И законное езеро прѣсъше, евангельскыи же источникъ наводнився и всю землю покрывъ, и до насъ разліяся». Озеро – стояча, замкнена вода; джерело – вода жива, що розливається по всій землі. В одному образі закладено цілу концепцію: Закон обмежений одним народом і з часом вичерпується, Благодать невичерпна і вселенська.

Так само виразне протиставлення місячного і сонячного світла: як блякне місяць при сході сонця, так і Закон відступає перед Благодаттю; як нічний холод минає, коли сонячне тепло зігріває землю, так і людство, що «горбилося» під Законом, тепер у Благодаті «пространно ходить». Ці образи, взяті з повсякденного досвіду, роблять абстрактні богословські положення наочними і переконливими, і в цьому теж виявляється не лише літературний талант, а й педагогічний хист Іларіона – «пастуха і вчителя».

іларіон.київський/слово.про.закон.і.благодать.структура.жанр.джерела.txt · Востаннє змінено: повз majesty

Donate Powered by PHP Valid HTML5 Valid CSS Driven by DokuWiki
Directory — якісний каталог для якісних сайтів