Висновки
Інокентій Ґізель – один з перших професорів філософії Києво-Могилянської колегії, ректор колегії, архімандрит Києво-Печерської лаври, видатний церковний і культурний діяч доби Руїни. Уродженець Східної Пруссії, що прийняв у Києві православ'я, він здобув широку європейську освіту і став одним з провідників синтезу православної традиції із західноєвропейською вченістю, що характеризував Києво-Могилянську академію.
Його латиномовний курс «Opus totius philosophiae» (1645 – 1647) – перший повністю збережений філософський курс, прочитаний у Києві, – засвідчує високий рівень філософської культури: систематичний виклад логіки, фізики і метафізики, глибоке знання аристотелівсько-схоластичної традиції, увагу до тонких проблем на кшталт розрізнень, знайомство з новітніми науковими відкриттями. Ґізель – чільний представник академічного аристотелізму, ускладненого неоплатонівськими ідеями. Переконаний у раціональності світу, він вважав, що істину можна знайти, досліджуючи «створену природу». У проблемі універсалій тяжів до концептуалізму.
У натурфілософії Ґізель обстоював ненароджуваність і незнищуваність матерії, сталість її кількості, однорідність земної і небесної матерії, невіддільність форм від матерії. У вченні про рух він використовував концепції інтенсифікації форм і «імпетусу», що вели до механічного розуміння руху; у поглядах на простір і безперервність – дотримувався лінії Аристотеля – Декарта – Ляйбніца. У його курсі вперше в Україні згадується система Коперника.
Теорія пізнання Ґізеля поєднує визнання ролі чуттєвого досвіду з переконанням, що справжнім джерелом істини є інтелектуальна діяльність, ускладнена моментами інтуїтивного осяяння. Віра і розум, богослов'я і філософія не суперечать одне одному, а мають власні сфери.
В етиці Ґізель вбачає сенс життя у творчій праці на власне і громадське добро, щастя – в гармонійному задоволенні тілесних і духовних потреб, а у співвідношенні волі й розуму стоїть на позиціях етичного інтелектуалізму. Його трактат «Мир з Богом людині» (1669) містить докладне вчення про гріх і покаяння і широку соціальну етику, що вимагає справедливості в усіх суспільних відносинах.
Отже, Інокентій Ґізель заклав основи філософської освіти в Києво-Могилянській академії і визначив головні напрями розвитку могилянської філософії – раціоналізм, увагу до природознавства, синтез античної, християнської і новочасної думки, етику громадського служіння.
