Користувальницькі налаштування

Налаштування сайту


інокентій.ґізель:життя.і.діяльність.інокентія.ґізеля

Життя і діяльність Інокентія Ґізеля

Києво-Могилянська колегія і її філософія

1632 року з об'єднання школи Київського братства і школи, заснованої архімандритом Києво-Печерської лаври Петром Могилою, постала Києво-Могилянська колегія – перший вищий навчальний заклад східнослов'янського світу, згодом названий академією. Її програма була побудована за зразком західноєвропейських колегій і університетів: граматичні класи, поетика, риторика, філософія, богослов'я. Викладання велося переважно латинською мовою, що відкривало студентам доступ до всієї європейської вченості.

Курс філософії тривав два або три роки і складався з логіки, фізики (натурфілософії), метафізики, а іноді й етики. Професори не мали затверджених підручників і складали власні курси, які студенти записували під диктовку. Ці рукописні курси, багато з яких збереглися, є найважливішим джерелом для вивчення філософської думки в Україні XVII – XVIII століть. Хронологічно першим курсом, що зберігся в повному обсязі, є курс Інокентія Ґізеля, прочитаний у 1645/46 – 1646/47 навчальних роках.

Походження і освіта

Інокентій Ґізель народився близько 1600 року у Східній Пруссії, в німецькій родині, яка, за деякими даними, сповідувала протестантизм. Обставини, що привели його до Києва, невідомі. Тут він прийняв православ'я і чернецтво з ім'ям Інокентій. Освіту Ґізель здобув у Києво-Могилянській колегії, після закінчення якої, за протекцією Петра Могили, продовжив навчання за кордоном. Різні джерела згадують Замойську академію, університети Німеччини і, можливо, Англії, де він вивчав філософію, богослов'я, право та інші науки.

Ця широка європейська освіта визначила характер його філософської творчості. Ґізель знав праці античних авторів, отців церкви, схоластиків, а також новітніх європейських вчених – Джироламо Кардано, Галілео Галілея, Миколи Коперника. Він вільно володів латиною, польською, німецькою, церковнослов'янською та книжною українською мовами.

Професор і ректор

Повернувшись до Києва, Ґізель став професором Києво-Могилянської колегії. У 1645 – 1647 роках він читав курс філософії під назвою «Opus totius philosophiae» («Твір про всю філософію»), який містив логіку, фізику і метафізику. До цього ж часу відносять його невеликий твір «Філософські аксіоми» (1646). У 1646 – 1650 роках Ґізель був ректором колегії і водночас ігуменом Київського Братського Богоявленського монастиря, при якому вона діяла.

Після смерті Петра Могили (1647) Ґізель залишався одним з провідних діячів київського церковного і культурного життя. Він був ігуменом Кирилівського монастиря, а 1656 року став архімандритом Києво-Печерської лаври – найбільшого монастиря України, і очолював її понад чверть століття, до самої смерті 18 листопада 1683 року.

Архімандрит Печерської лаври

Як архімандрит Ґізель розгорнув широку культурну і видавничу діяльність. Друкарня Лаври під його керівництвом випустила десятки книг – богослужбових, богословських, навчальних, історичних. 1661 року вийшло друковане видання «Києво-Печерського патерика», у підготовці якого Ґізель брав активну участь. 1669 року побачив світ його морально-богословський трактат «Мир з Богом людині», а 1674 року – «Синопсис» – перший друкований підручник з історії східних слов'ян, авторство або редакторство якого традиційно приписують Ґізелю. «Синопсис» витримав понад два десятки видань і протягом століття залишався основним підручником з історії в Україні і Росії.

Ґізель був також активним учасником церковно-політичного життя доби Руїни. Після Переяславської угоди 1654 року і входження Гетьманщини під протекторат московського царя він, демонструючи лояльність до царя, водночас рішуче відстоював автономію Київської митрополії від Московського патріархату. Він наполягав на тому, що Київська церква повинна залишатися в юрисдикції Константинопольського патріарха, і протидіяв спробам Москви поставити свого митрополита в Києві. Ця позиція засвідчує його глибоке розуміння значення церковної незалежності для збереження культурної самобутності України.

Ґізель брав участь і в полеміці з католиками та уніатами, захищаючи православне вчення. Але його полеміка, на відміну від полеміки Вишенського, мала стриманий, науковий характер і спиралася на добре знання західної богословської літератури.

Спадщина

Філософська спадщина Ґізеля довго залишалася маловідомою. Його латинський курс зберігався в рукописі у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського і був доступний лише фахівцям. Лише наприкінці XX – на початку XXI століття, завдяки працям Я. Стратія, М. Симчича, Л. Довгої та інших дослідників, курс було частково розшифровано і перекладено українською мовою. У 2009 – 2012 роках вийшли «Вибрані твори» Ґізеля у трьох томах (чотирьох книгах), що містять «Мир з Богом людині», значну частину філософського курсу і дослідження його творчості.

Сучасні дослідники вважають Ґізеля чільним представником академічного аристотелізму в Україні, ускладненого, втім, традиційними для української думки неоплатонівськими ідеями. Його курс засвідчує, що вже в середині XVII століття в Києві викладалася філософія на рівні провідних європейських навчальних закладів, з урахуванням новітніх досягнень науки. Водночас у ньому помітні і власні, оригінальні рішення, які відрізняють Ґізеля від пізніших могилянських професорів.

У наступних розділах ми розглянемо основні складові філософських поглядів Ґізеля: його розуміння предмета філософії і логіку, натурфілософію, теорію пізнання та етику.

інокентій.ґізель/життя.і.діяльність.інокентія.ґізеля.txt · Востаннє змінено: повз majesty

Donate Powered by PHP Valid HTML5 Valid CSS Driven by DokuWiki
Directory — якісний каталог для якісних сайтів