Користувальницькі налаштування

Налаштування сайту


інокентій.ґізель:натурфілософія.ґізеля

Натурфілософія Ґізеля – матерія, рух, простір, час

Перший курс натурфілософії

Фізика, або натурфілософія, займає центральне місце в курсі Ґізеля. Дослідники вважають його курс хронологічно першим курсом натурфілософії, прочитаним у Києво-Могилянській колегії. Натурфілософія в розумінні того часу – це не фізика в сучасному сенсі, а філософське вчення про природу в цілому: про матерію і форму, про рух, простір і час, про будову Всесвіту, про стихії, про живу природу і людину.

Основою натурфілософії Ґізеля є фізика Аристотеля з її поняттями матерії і форми, потенції і акту, чотирьох причин (матеріальної, формальної, діючої і цільової). Але Ґізель не просто викладає Аристотеля: він враховує пізніші коментарі, середньовічні дискусії і новітні наукові відкриття, і часто доходить висновків, що виходять за межі аристотелізму.

Матерія

У вченні про матерію Ґізель обстоює низку положень, які дослідники (Я. Стратій) вважають прогресивними для свого часу. По-перше, матерія ненароджувана і незнищувана: в природі вона не виникає і не зникає, а лише змінює свої форми. Виникнути з нічого і зникнути в ніщо вона може тільки з волі Бога, але не природним шляхом. По-друге, кількість матерії у світі постійна. Ця думка є своєрідним передвісником закону збереження матерії, сформульованого в науці значно пізніше.

По-третє, Ґізель обстоює однорідність земної і небесної матерії. Це положення має принципове значення. Аристотель вважав, що небесні тіла складаються з особливої, п'ятої стихії – «ефіру», – яка принципово відрізняється від чотирьох земних стихій і не підлягає жодним змінам, крім кругового руху. Звідси – принципова різниця між «підмісячним» світом, де все змінюється, і «надмісячним», де панує вічний незмінний порядок. Твердження про однорідність земної і небесної матерії руйнує цю різницю і відкриває шлях до єдиної науки про Всесвіт – тієї, яку створюватимуть Галілей і Ньютон.

По-четверте, Ґізель наголошує на невіддільності форм від матерії. Форма не існує окремо від матерії, а є її внутрішньою організацією. Ця позиція також має важливі наслідки: вона веде до розуміння природи як самодостатньої системи, що розвивається за власними законами, хоча й створена і підтримується Богом.

Рух

Рух Ґізель, слідом за Аристотелем, розглядає переважно з якісного боку – як різні зміни, що відбуваються в матеріальному світі. Аристотель розрізняв кілька видів руху: виникнення і знищення, зростання і зменшення, якісну зміну і переміщення в просторі. Для нього рух – це перехід від можливості до дійсності, від потенції до акту.

Проте в курсі Ґізеля можна побачити і елементи нових підходів. Дослідники звертають увагу на те, що він використовує концепцію «інтенсифікації і ремісії форм», створену школою оккамістів XIV століття, – тобто вчення про те, що якості (наприклад, тепло чи світло) можуть посилюватися і слабшати поступово, за ступенями, що відкривало шлях до кількісного їх вимірювання. Крім того, Ґізель знайомий з вченням Жана Буридана про «імпетус» – силу, яку тіло отримує від того, що його рухає, і яка підтримує його рух. Ця теорія, що виникла в середньовіччі як критика аристотелівського пояснення руху кинутих тіл, була важливим кроком до механічного розуміння руху і до поняття інерції.

Отже, у вченні про рух Ґізель стоїть на межі між аристотелівською якісною фізикою і новою механікою, що формувалася в XVII столітті. Він ще не робить рішучого кроку до кількісного, механічного розуміння руху, але вже використовує поняття і підходи, що вели в цьому напрямку.

Простір і безперервність

У поглядах на проблему перервного і неперервного, на проблему простору Ґізель, за оцінкою Я. Стратія, дотримувався лінії, яку умовно можна позначити як лінію Аристотеля – Декарта – Ляйбніца. Ця лінія передбачала, що простір не є порожнечею, яка існує сама по собі, а нерозривно пов'язаний з матеріальними тілами; і що безперервне (наприклад, лінія чи тіло) не складається з неподільних частин (атомів чи точок), а може ділитися до нескінченності.

Протилежна лінія – атомістична, що сягала Демокріта і Епікура і відроджувалася в XVII столітті Гассенді, – стверджувала існування порожнечі і неподільних атомів. Ґізель, отже, стояв на позиціях, які пізніше розвиватимуть Декарт, для якого протяжність тотожна матерії, і Ляйбніц з його вченням про безперервність.

Час

Проблема часу в курсі Ґізеля розглядається докладно і складно. Складна ієрархічна структура часу, яку він вибудовує, відображає тяжіння до схоластичного розуміння цієї проблеми. Ґізель розрізняє час як міру руху тілесних речей (аристотелівське визначення), «евум» – особливий вид тривання, властивий духовним істотам, ангелам, що мають початок, але не мають кінця, – і вічність як властивість лише Бога, що не має ні початку, ні кінця і не знає послідовності.

Це розрізнення, що сягає Боеція і Томи Аквінського, дозволяло поєднати фізичне розуміння часу як міри руху з богословським розумінням вічності і з особливим статусом духовних істот. Час, отже, постає не як єдина однорідна величина, а як ієрархія різних видів тривання, що відповідає ієрархії буття.

Астрономія і Коперник

Однією з найцікавіших сторінок натурфілософії Ґізеля є його астрономічні погляди. У його курсі, за свідченнями дослідників, уперше в Україні згадується ім'я Миколи Коперника і його геліоцентрична система. Ґізель ще не приймає її як єдино правильну, але викладає її поруч з геоцентричною системою Птолемея, що свідчить про його обізнаність з новітніми науковими дискусіями.

Ґізель пояснював студентам причини місячних затемнень, наголошував, що зірки світяться власним світлом, а планети – відбитим. Серед новітніх авторитетів, на яких він орієнтувався, дослідники називають і Галілея. Ці відомості, звичайні для сучасного читача, у середині XVII століття були новими і сміливими: суперечка про геліоцентризм ще тривала, а Галілея лише 1633 року було засуджено інквізицією.

Отже, натурфілософія Ґізеля засвідчує, що Києво-Могилянська колегія з самого початку не була відірвана від наукового життя Європи. Студенти отримували тут не лише традиційну аристотелівську фізику, а й уявлення про новітні відкриття і дискусії. Цей науково-освітній напрям, що поєднував аристотелізм з природознавчим раціоналізмом, буде продовжений у курсах Йоасафа Кроковського, Феофана Прокоповича, Георгія Кониського, Михайла Козачинського.

інокентій.ґізель/натурфілософія.ґізеля.txt · Востаннє змінено: повз majesty

Donate Powered by PHP Valid HTML5 Valid CSS Driven by DokuWiki
Directory — якісний каталог для якісних сайтів