Зміст
«Твір про всю філософію» – предмет філософії і логіка
Структура курсу
«Opus totius philosophiae» («Твір про всю філософію») – латиномовний курс, прочитаний Інокентієм Ґізелем у Києво-Могилянській колегії у 1645/46 – 1646/47 навчальних роках. Як і більшість філософських курсів того часу, він був побудований за класичною схемою, що сягала Аристотеля і була закріплена в схоластичній традиції: логіка (вчення про мислення і його форми), фізика (вчення про природу) і метафізика (вчення про суще як таке і про його найвищі причини). Сама назва – «Твір про всю філософію» – засвідчує прагнення автора дати систематичний виклад усього обсягу філософського знання.
Курс Ґізеля був розрахований на студентів, які вже пройшли граматичні класи, поетику і риторику і готувалися до вивчення богослов'я. Філософія, отже, розглядалася як підготовчий щабель до богослов'я, як «служниця» богослов'я, за відомою середньовічною формулою. Але в самому курсі філософія постає як самостійна наука з власним предметом і методом, що спирається на розум і досвід, а не на одкровення.
Предмет філософії
У вступній частині курсу Ґізель розглядає питання про природу і предмет філософії. Слідом за античною і схоластичною традицією він визначає філософію як любов до мудрості, як пізнання речей божественних і людських з їхніх причин. Філософія, на його думку, є найвищою з наук, доступних природному розумові, бо вона досліджує найзагальніші причини і засади всього сущого.
Важливо, що Ґізель був переконаний у раціональності світу. Світ, створений Богом, влаштований розумно, і тому він доступний розумовому пізнанню. Істину можна знайти, досліджуючи наслідки Божої діяльності – «створену природу» (natura naturata). Ця думка відкриває широкий простір для природознавства і філософії: якщо світ розумний, то людський розум, досліджуючи його, може осягнути його закони, а через них – мудрість Творця.
Поділ філософії Ґізель подає відповідно до аристотелівської традиції: філософія раціональна (логіка), філософія природна (фізика), філософія моральна (етика) і метафізика як «перша філософія». Логіка розглядається як знаряддя всіх наук, як мистецтво правильного мислення, без якого неможливе жодне наукове знання.
Логіка як мистецтво мислення
Логічна частина курсу Ґізеля займає значне місце і охоплює традиційні розділи аристотелівської логіки: вчення про поняття, судження й умовиводи, про категорії, про доведення, про визначення і поділ. Він докладно розглядає «Ісагогу» Порфирія з її вченням про п'ять «предикабілій» (рід, вид, видова відмінність, власна ознака, акциденція), «Категорії» Аристотеля, вчення про силогізм.
Логіка для Ґізеля – не лише формальне мистецтво побудови умовиводів, а й вчення про відношення мислення до дійсності. Тому центральне місце в його логіці займає проблема універсалій, яка була однією з головних проблем середньовічної філософії і не втратила актуальності і в XVII столітті.
Проблема універсалій
Проблема універсалій полягає в питанні: чи існують загальні поняття (роди і види, наприклад, «людина», «тварина», «дерево») реально, поза людським розумом, чи вони є лише назвами або поняттями розуму? У середньовічній філософії склалися три основні відповіді на це питання. Реалізм (що сягає Платона) стверджував, що універсалії існують реально, незалежно від речей і від розуму. Номіналізм (Росцелін, Оккам) – що реально існують лише окремі речі, а універсалії є лише назвами, словами. Концептуалізм (Абеляр) – що універсалії існують як поняття розуму, яким, однак, відповідає щось у самих речах.
У розв'язанні цієї проблеми Ґізель тяжів до концептуалізму, тобто до поміркованого варіанту, близького до номіналістичної традиції. Згідно з його поглядами, поняттям людського розуму відповідає існування їхніх аналогів у речах – певних спільних рис, подібностей, що дозволяють розуму утворювати загальні поняття. Але самостійне існування цих аналогів окремо від речей він заперечував. Загальне існує в окремому, а не поза ним; розум «виокремлює» загальне з окремих речей, але не створює його довільно.
Водночас Ґізель розумів «створену природу» як сукупність ідеальних сутностей-універсалій, своєрідних репрезентантів у світі вищого буття, закорінених у довколишніх речах. Тут відчувається неоплатонічний вплив: універсалії не просто «спільні риси» речей, а відображення божественних ідей, за якими Бог створив світ. Отже, концептуалізм Ґізеля має своєрідне, «ускладнене» забарвлення, що поєднує аристотелівську і платонівську традиції.
Проблема розрізнень
Особливий інтерес становить розгляд Ґізелем проблеми «розрізнень» (distinctiones), який докладно досліджував М. Симчич. Ця проблема, надзвичайно важлива для схоластичної філософії, стосується того, як розрізняються між собою різні аспекти однієї речі: наприклад, сутність і існування, душа і її здібності, атрибути Бога. Схоластика розрізняла «реальне» розрізнення (між різними речами), «розрізнення розуму» (лише в нашому мисленні) і низку «проміжних» розрізнень, серед яких особливо відоме «формальне розрізнення» Іоанна Дунса Скота.
Ґізель докладно розглядає томістські (Тома Аквінський) і скотистські рішення цієї проблеми, зважує аргументи обох сторін і пропонує власну позицію. Сама увага до цієї тонкої проблеми свідчить про високий рівень філософської культури Ґізеля і про його глибоке знайомство із західною схоластикою, причому не лише з її томістською, а й зі скотистською і номіналістичною лініями.
Метафізика
Метафізична частина курсу Ґізеля присвячена вченню про суще як таке, його властивості (єдність, істинність, благість) і його поділи (субстанція і акциденції, потенція і акт, сутність і існування), а також вченню про Бога як першопричину і найвище суще. Тут Ґізель також спирається на аристотелівсько-схоластичну традицію, але вносить у неї певні неоплатонічні мотиви, зокрема ідею ієрархії буття і причетності всього сущого до вищого начала.
Метафізика для Ґізеля – найвища частина філософії, що безпосередньо межує з богослов'ям. Але і тут він наголошує на можливостях природного розуму: існування Бога і деякі його атрибути можуть бути пізнані розумом з розгляду створеного світу, без звернення до одкровення. Це, зокрема, традиційні докази буття Бога від руху, від причинності, від доцільності світу.
Значення курсу
Отже, «Твір про всю філософію» Ґізеля – це систематичний курс, що охоплює всі основні розділи філософії і засвідчує глибоке знання автором європейської філософської традиції. Спираючись на Аристотеля і схоластику, Ґізель не обмежується повторенням чужих думок, а зважує різні позиції і обирає власні рішення. Його концептуалізм у проблемі універсалій, увага до тонких проблем розрізнень, переконаність у раціональності світу – усе це свідчить, що в середині XVII століття в Києві розвивалася самостійна філософська думка, органічно пов'язана з європейською.
Важливо також, що курс Ґізеля став зразком для пізніших професорів Києво-Могилянської академії. Хоча кожен з них складав власний курс, структура, проблематика і метод викладання, закладені Ґізелем, значною мірою визначили характер філософської освіти в Україні протягом наступного століття.
