Користувальницькі налаштування

Налаштування сайту


інокентій.ґізель:теорія.пізнання.досвід.і.розум

Теорія пізнання – досвід, розум та інтуїція

Джерела пізнання

Теорія пізнання Інокентія Ґізеля, як і вся його філософія, ґрунтується на аристотелівській традиції, але має й власні особливості. Головне питання, яке він розглядає, – питання про джерела пізнання: звідки людина отримує знання про світ і як вона доходить до істини?

Аристотелівська відповідь на це питання відома: всяке знання починається з чуттєвого досвіду. «Немає нічого в розумі, чого раніше не було б у чуттях», – так формулювали цей принцип схоластики. Людина сприймає речі за допомогою органів чуттів, утворює їхні чуттєві образи (фантазми), а потім розум «абстрагує», виокремлює з цих образів загальне, утворюючи поняття. Отже, розум не має вроджених ідей, а отримує весь свій зміст з досвіду.

Ґізель надає значної ваги чуттєвому досвідові. Це випливає з усього характеру його філософії: переконаності в раціональності світу, інтересу до природознавства, уваги до новітніх наукових відкриттів. Якщо світ є «створеною природою», в якій втілені божественні ідеї, то пізнавати ці ідеї можна, лише досліджуючи природу, тобто спираючись на досвід.

Інтелект як справжнє джерело істини

Водночас Ґізель вважав справжнім джерелом пізнання істини чисту інтелектуальну діяльність. Чуття дають лише матеріал для пізнання, але саме пізнання, тобто осягнення загального, необхідного, сутнісного, здійснюється розумом. Чуття можуть помилятися, вони дають знання лише про окреме і мінливе; розум же осягає загальне і незмінне.

Тут Ґізель продовжує лінію, що сягає Аристотеля і Томи Аквінського, для яких розум є вищою пізнавальною здібністю людини, що підносить її над тваринами. Але він вносить у неї і певні неоплатонічні мотиви. Інтелектуальна діяльність у Ґізеля «ускладнена миттєвостями інтуїтивного осяяння». Тобто розум пізнає істину не лише шляхом поступового міркування, від посилок до висновків, а й шляхом безпосереднього, миттєвого «бачення», яке подібне до осяяння.

Інтуїція і осяяння

Ідея інтуїтивного осяяння має давнє коріння у філософії. Платон говорив про споглядання ідей, яке є найвищою формою пізнання; неоплатоніки – про містичне осяяння, в якому душа з'єднується з Єдиним; Августин – про «божественне освітлення» (illuminatio), завдяки якому людський розум осягає вічні істини. В українській традиції ця ідея мала глибоке коріння, сягаючи ще «сердечних очей» Іларіона і містичного осяяння ума Вишенського.

Ґізель поєднує цю традицію з аристотелівським емпіризмом. У його теорії пізнання є і досвід, і розумове міркування, і інтуїтивне осяяння, які не суперечать один одному, а утворюють різні рівні пізнавального процесу. Досвід дає матеріал, міркування його опрацьовує, а осяяння дозволяє безпосередньо побачити істину, яка стоїть за явищами.

Таке поєднання різних традицій характерне для доби бароко, яка прагнула до синтезу, до охоплення всієї складності світу і людського досвіду. Ґізель не відкидає жодного з шляхів пізнання, а прагне визначити місце і роль кожного з них.

Істина

Поняття істини в Ґізеля, як і в схоластичній традиції, розуміється передусім як відповідність мислення дійсності (adaequatio intellectus et rei). Істинним є таке знання, яке відповідає речі, такій, якою вона є. Але ця відповідність має глибшу основу: речі самі по собі «істинні», бо вони відповідають божественним ідеям, за якими створені. Отже, людський розум, пізнаючи речі, пізнає і божественні ідеї, і через них – самого Бога.

Звідси – переконання Ґізеля в можливості досягнення істини. Світ раціональний, людський розум також раціональний, і тому між ними можлива відповідність. Ця віра в пізнаваність світу, у здатність розуму осягнути його закони, є, мабуть, найважливішою рисою гносеології Ґізеля, яка відкривала шлях для розвитку науки.

Віра і розум

Важливою проблемою для Ґізеля, як і для всіх могилянських професорів, було співвідношення віри і розуму, філософії і богослов'я. Ґізель вирішує цю проблему в дусі томістської традиції: віра і розум не суперечать один одному, бо обидва походять від Бога. Розум пізнає природні істини, віра – надприродні, які перевищують можливості розуму, але не суперечать йому.

Філософія, отже, має свою власну сферу, в якій вона діє самостійно, спираючись на розум і досвід. Богослов'я має свою сферу – істини одкровення. Між ними немає конфлікту: філософія готує розум до сприйняття богословських істин, а богослов'я довершує те, що почала філософія. Ця позиція давала могилянським професорам значну свободу у філософських дослідженнях, оскільки природні питання вони могли розв'язувати на підставі розуму і досвіду, не звертаючись до авторитету Святого Письма.

Значення гносеології Ґізеля

Гносеологія Ґізеля засвідчує важливий зсув в українській філософській думці. Якщо для Вишенського пізнання Бога було можливе лише через містичне осяяння, а світське знання вважалося небезпечним, то для Ґізеля розум і досвід є повноправними джерелами знання, а природознавство – законною і важливою сферою дослідження. Водночас він не відкидає і містичного виміру пізнання, зберігаючи ідею інтуїтивного осяяння як вищого рівня пізнавального процесу.

Ця врівноважена позиція, що поєднує емпіризм, раціоналізм і інтуїтивізм, стала характерною для всієї філософії Києво-Могилянської академії. Її розвиватимуть наступні покоління могилянських професорів – від Йоасафа Кроковського до Феофана Прокоповича і Георгія Кониського, – поступово зміщуючи акцент у бік досвіду і розуму, відповідно до загального руху європейської думки від бароко до Просвітництва.

інокентій.ґізель/теорія.пізнання.досвід.і.розум.txt · Востаннє змінено: повз majesty

Donate Powered by PHP Valid HTML5 Valid CSS Driven by DokuWiki
Directory — якісний каталог для якісних сайтів