Сьогодні намічаються два протилежних шляхи рішення. Один — це надія розв’язати кризові явища культури на шляхах розуму, науки, утворення, за рахунок розумної організації життя, виробництва, свідомого підходу до усього, зміна орієнтирів розвитку науки і технології. Іншими словами першорядне значення повинні мати цілі духовного і морального удосконалювання людини, а також поліпшення її матеріальних умов. Другий шлях дозволу кризових явищ можна назвати «альтернативним» чи «езотермічним». Його прихильники пророкують повернення роду людського чи до різних модифікацій релігійної чи культури до форм життя більш «природним» для людини і життя — з обмеженими здоровими потребами, відчуттям єдності з природою і космосом, формам буття людини, вільної від влади техніки.

Ці два підходи існують, але одночасно набирають силу і кризові явища. До нещастя, зауважує Ф. Майор, «світ у багатьох питаннях продовжує рухатися в напрямку, що аж ніяк не веде до виправлення нинішніх недоліків. Більш того, суспільство перебуває в такому щиросердечному стані, що його не хвилюють відкриття і викриття, якими б обґрунтованими й аргументованими вони не були» [12]. Але, з іншого боку, зміцнюються і розширюються рухи окремих груп і громадян, рух «зелених», що реалізують альтернативні форми життя: наприклад, що практикують східний чи західний езотермізм чи часткове відмовлення від благ нашої цивілізації.

Песимісти критикують утопічні переконання оптимістів. Вони упевнені, що у світі править не розум, а скоріше стихія, що раціональне і розумне не властиво людям, що культура — це не розумне побудоване ціле, а живий організм із невідомою нам життєдіяльністю і рухом. Оптимісти, природно, заперечують: людство далеко пішло по шляху сучасної цивілізації, назад шляху немає, розум, раціоналізм, всі атрибути сучасної цивілізації — наша доля, ми врятуємося в її лоні або цивілізація загине. Утім, вони переконані, що людство не загине, а навпроти, справиться з усіма своїми проблемами, як дотепер воно справлялося і досягне нової могутності і на землі й у космосі.

Сучасні мислителі займають у відношенні техніки ту чи іншу позицію, як правило, вони зв'язують з технікою (у розумінні досить широкому) кризу культури і цивілізації. Однак лише деякі змогли пояснити вплив техніки на сучасну культуру. Наприклад, Хайдегер основну проблему бачить у тім, що сучасна техніка поставила на службу людину і природу, і самої людину. Про те ж говорить і Ясперс, стверджуючи, що людина стає одним з видів сировини, що потребує обробки, і не може уже звільнитися від влади створеної нею техніки. У результаті природа і людина деградують, оскільки стають простими функціональними елементами і матеріалом бездушної машини — виробництва, що постачає. Мемфорд бачить причину кризи в іншому: надзвичайному посиленні в культурі значення «мегамашин» — це цілком організована і єдина соціальна система, у якій суспільство функціонує подібно машині, а люди — подібно до її частин. Цей вид організації з його тотальною координацією: з «постійним збільшенням порядку, сили, передбачуваності і загального контролю» — досяг майже чудесних технічних результатів у ранніх мегамашинах на зразок єгипетського чи месопотамського суспільства, а за допомогою сучасної технології знайде своє цілковите вираження в майбутності технологічного суспільства [13].

На думку Фромма поняття мегамашини допомагає прояснити деякі недавні явища. Він думає, що мегамашина широко застосовувалася в період сталінської індустріалізації, а потім у системі, використаній китайськими комуністами.

Отже, деякі мислителі думають, що техніку необхідно гуманізувати, зробити відповідною до природи і людини, інші ж упевнені, що будь-яка спроби гуманізувати сучасну систему, впроваджуючи в неї людські цінності, приречені на провал. Обидві сторони висувають досить переконливі аргументи. Можна виділити ще одну точку зору, вона пролунала у виступах Ф. Раппа на міжнародній нараді в 1989 році. Суть її в тому, що за технікою стоять механізми культури і цінності людини, тому вирішити проблему техніки можна нормальним шляхом — удосконалюючи суспільство, соціальні інститути, демократичні механізми контролю, утворення.

Імовірно, вивчення техніки повинне допомогти в розв’язку кризи сучасної культури, повинне виходити з ідеї чи обмеження навіть відмовлення від технічного прогресу, що розуміється традиційно, трансформації технічного світу, концепції створення принципово нової техніки, тобто такої, з якою може погодитися людина і суспільство, що забезпечить безпечний розвиток і існування. Поряд зі спробами йти в цьому напрямку, створюючи екологічно чисті технології, альтернативні джерела енергії, розробляючи нову технологічну політику, набирають темпи традиційні шляхи і способи технічного розвитку. Це особливо характерно для менш розвитих країн, що підводить людство до другої хвилі екологічної кризи.

Характерний момент у розвитку сучасної культури — поява і формування поряд із традиційним її образом, нового. Традиційний образ світової культури зв'язаний насамперед з ідеями історичної й органічної цілісності, представленнями про традиції. Новий образ культури усе більш асоціюється з ідеями космічними, екологічними, етичними ідеями єдності Людства і його долі. Планетарні категорії висуваються на перший план так само, як і етичні.

Сьогодні усе більше людей приходять до усвідомлення неблагополуччя свого і сучасного життя і шукають вихід зі сформованого положення. Рух «зелених», екологічні рухи, пошуки нової моральності, руху за нову тілесність (натуропатичне харчування, музичний рух, йога, карате, різні форми медитації і т. д.) — усе це паростки нової альтернативної культури.

Слід зазначити і формування нового типу культурної взаємодії, що включає: відмовлення від спрощених раціональних схем рішення культурних проблем. Усе більшого значення набувають здатності до розуміння чужої культури і точок зору, критичний аналіз власних дій, визнання чужої культурної самобутності і чужої істини, уміння включити їх у свою позицію і визнання правомірності існування багатьох істин, уміння будувати діалогічні відносини й іти на компроміс. Новий тип соціальної дії усе більше має потребу в культурних складовим і повинен підкорятися логіці культурної комунікації.