І. Кант, засновник німецької класичної філософії, поклав в основу своєї філософії принцип активності, згідно з яким знання виникають внаслідок інтелектуальної конструктивної діяльності: людина лише тоді здатна угледіти щось у дійсності, коли вона збудує у своїй свідомості певну її модель; завдяки послідовному проведенню цього принципу І. Кант розробив струнку та деталізовану картину людського пізнання, а також зробив вагомі внески у цілу низку філософських дисциплін.
У працях філософа знаходимо відповіді на такі важливі запитання, як: У чому полягає обов’язок людини перед собою? Чи є обов’язком людини перед собою “звеличення своєї моральної досконалості”? У чому обов’язок доброчинності у ставленні до інших людей? Ці та інші важливі і на сьогоднішній день запитання, які є поставлені, вирішені яскраво, глибоко, зріло, гуманно.
Потрібно зазначити те, що весь зміст та задум філософії І. Канта міститься у наступних словах: “Дві речі наповнюють душу завжди новим і все більш сильним здивуванням та благоволінням, чим частіше і триваліше ми роздумуємо про них, – це зоряне небо наді мною та моральний закон в мені”. На це була спрямована дослідницька діяльність великого філософа, натхненна гуманістичними загально-людськими цінностями.