Отже із вищесказаного можна зробити висновок, що в розвиток філософської культури України мислителями діаспори було зроблено чималий внесок. Одним із тих мислителів, хто працював в цій царині, був І. Лисяк-Рудницький. Його увага була зосереджена в основному на аналізі таких проблем як особливості української нації та місце України в історичному та геополітичному контексті; основні течії української політичної думки та політичні мислителі України. І. Лисяк-Рудницький відносив українців до європейської спільноти народів, а Україну - до східноєвропейських країн. Брак традицій в державній організації та високій культурі був підставою для такого висновку. “Модерна нація”, тобто така, що має власну еліту, об'єднана політичне та територіальне, стала формуватися, на думку Л. Рудницького в Україні лише, починаючи з 1917-1920 рр. Серед основних течій української суспільно-політичної думки І. Лисяком-Рудницьким було виділено наступні: ліберальну, консервативну, націоналістичну та націонал-комуністичну.
Дмитро Чижевський належить до видатних українських істориків філософії. Дуже грунтовно дослідив німецьку екзистенціальну філософію, добре знав інші західно-європейські філософські школи та напрями. Саме Д. Чижевський пильно проаналізував розвиток філософської думки України. Результатом цієї роботи стали праці “Філософія Сковороди”, “Нариси з історії філософії на Україні”. Мислитель стверджував, що національне філософування має свої особливості, свою “архітектоніку”. Що стосується філософської думки в Україні, то її розвиток суттєво відрізняється від розвитку західноєвропейського філософування. Національна ментальність українців виробила і своєрідний тип філософування - “філософію серця”, тобто своєрідну етичну філософію. Д. Чижевський, зазначаючи, що українська філософія є дуже молодою і несталою, оцінив філософську систему європейського типу.
Д. Чижевський вказував на те, що українська філософія переживала на собі впливи західно-європейського середньовічного містицизму, німецького ідеалізму, неоплатонізму. І поряд з цими впливами, вітчизняній філософії не характерні впливи ідей матеріалізму, раціоналізму, загальна гносеологічна спрямованість філософії. Мислитель застосував до вивчення української філософської думки оригінальну методологію. Вона поєднувала в собі риси “духовно-історичного” дослідження, методу “шукання впливів”, “культурно-історичного” аналізу та стилістичного підходу. В цьому плані Д. Чижевський виступив як новатор.
Загалом, його творчість поклала початок ґрунтовному дослідженню філософської думки України. Цінність його дослідження зростає ще більше з огляду на те, що подібна діяльність в умовах соціалістичної української дійсності була тоді неможливою.
Аналізуючи питання внеску мислителів діаспори у розвиток філософії України, не можна обминути було такого філософа як Шлсмкевич. Він є мислителем яскраво вираженого екзистенціального плану. В той час, коли в особі німецького фашизму було заявлено, що народ - все, а особистість ніщо, М. Шлемкевич звертається до індивідуального, окрсмішного “я”. В роботі “Загублена українська людина” М. Шлемкевич фіксує зв'язок етно-національного відчуження із глобальним відчуженням людини від власної сутності. Відчужившись в результаті радянсько-більшовицької агресії та другої світової війни від рідного, національного, українська людина відчула свою загубленість в світі, народ наш став “своєрідною спільнотою болю”, українська душа опустилась у стан “горя і болю” [1]. Руйнація національних засад буття загострює драматизм людського існування до критичної межі - ця ідея пронизує творчість мислителя Для людяного і людського життя кожній людині необхідне рідне, національне - воно складе опору, засаду для утвердження індивідуального “я” у величезному і немилосердному світі.
Серед найяскравіших імен мислителів діаспори імена В. Яніва, Б. Цимбалістого, О. Кульчицького, Є. Маланюка та ін. Вони досліджували українську ментальність, проблему національного відчуження, комплекс “меншвартості”, українську психіку у умовах інокультурного середовища тощо. Ця тематика в радянській Україні предметом дослідження стати не могла, а тому їх творчість складає для нас нині, безперечно, велику цінність.
