В процесі нашого дослідження ми прийшли до висновку, що взаємовідносини між психоаналізом і філософською думкою досить стійкі і багатогранні. По-перше, філософські ідеї мислителів минулого суттєво вплинули на становлення і формування психоаналітичного вчення Фрейда про людину і культуру. По-друге, в своїй органічній єдності фрейдівські уявлення про психічну реальність і буття людини в світі утворюють психоаналітичну філософію, яка здійснила не менший вплив на суспільну свідомість, ніж інші філософські напрямки. По-третє, психоаналітичні ідеї все активніше вливаються в різні напрямки сучасної філософії.

Філософія відрізняється наявністю різнопланових концепцій, теорій і доктрин, постійним використанням філософів один в одного різних ідей і світоглядних установок. Але останнім часом всі ці тенденції проявляються дуже чітко, що веде до зникнення граней між різними філософськими напрямками. Все більш явною стає тенденція до встановлення тісних звязків і контактів між різними філософськими напрямками.

Можна бути впевненим, що найближчим часом психоаналітичне вчення Фрейда про людину і культуру не тільки не втратить свого впливу на розвиток філософської думки, але, навпаки, збереже свою значимість в умовах зближення між різними філософськими школами.

В даній роботі розглянуто далеко не всі філософські течії, в рамках яких спостерігається тенденція до переосмислення ряду психоаналітичних ідей. Думаємо, що розкриття відносин між психоаналізом і цими філософськими напрямками могло б внести додаткові риси в розуміння ролі і значення психоаналітичних ідей для розвитку сучасної філософії. Але не у цьому суть.

Головне в тому, що психоаналітичні концепції дійсно виявляються центром уваги філософів різних світоглядних орієнтацій, незалежно від того, наскільки вони критикують, чи навпаки некритично використовують ідеї Фрейда. Головним завдання сьогодні існуючих і можливо в перспективі нових філософських шкіл є подальше всебічне осмислення психоаналітичної філософії.