Специфічною особливістю людської діяльності є навмисне висунення певних цілей – цілеполягання і їх практична реалізація. Досягненню цих задач служать знання, з допомогою яких здійснюється передбачення, а також проходить дослідження і оцінка шляхів, способів і можливостей досягнення поставленої мети.
Передбачення, як і пояснення, досягається з допомогою і на основі наукового закону. Знання закону явища дає науці можливість передбачити поведінку об'єкта в наявних або, відповідно, в умовах які змінилися (якщо закон залишається інваріантним по відношенню до цих змін), відкрити існування невідомих раніше об'єктів, вивчення якісно нових ситуацій і т. д.
Таким чином характер наукового передбачення має такі логічні моделі, які відкривають нові елементи тієї сфери діяльності, основні закономірності^ якої вже зафіксовані існуючою системою теоретичного знання.
Функції наукового передбачення носять троякий характер. Вони складаються, по-перше, у передбаченні нових явищ, які повинні виникнути у майбутньому. Саме такі, наприклад, – прогнози про майбутнє нашої Сонячної системи або ж Землі, про шляхи розвитку суспільства, науки і інш. По-друге, у передбаченні явищ, які існували в минулому (ретросказання), але в певній мірі ще не відомі. З таким передбаченням має справу палеонтологія, історична географія, історія і інші області наукового знання.
Накінець, третя функція наукового передбачення полягає у передбаченні явищ, об'єктивно існуючих в дійсності і не доступних в даний момент науковому спостереженню і експериментальному дослідженню. Передбачення французького вченого Лаверьє, який відкрив планету Нептун; передбачення Д. І. Менделєєвим існування і властивості гелія, германія, скандія.
У основі передбачення лежать знання, які складаються з описання і пояснення. Відповідно пояснююча і передбачувана функції науки досить сильно пов'язані між собою. Пояснення служить передбачувальним функціям; передбачення в свою чергу, включає пояснення і спирається на нього. З цього випливає, що визначення і наповненість наукового передбачення обумовлюється перед усім, ступенем обліку властивих йому особливостей, а також його загальних і специфічних особливостей. Передбачення буде тим повніше, чим об'ємніше і глибше описання пояснення, яке лежить в його основі і складають його безпосередню передумову. Таким чином, наукове передбачення зв'язане з дійсністю і досвідом не небезпосередньо, а через пояснення. У силу сказаного, пояснення завжди об'ємніше, ніж передбачення, бо воно – ближче до описання і, відповідно, ближе до джерела безпосередньої інформації. Передбаченню ж, яке опосередковане поясненням, логічно властива певна неозначеність. Ця неозначвність обумовлена також і тим коли іде мова про передбачення майбутньго, – що дійсність не є стабільною.
В межах певної такої, що вже склалася, системи знань можна вільно орієнтуватися за допомогою специфічної ( що виражає якісну специфіку даної предметної галузі) “логіки” цієї системи можна навіть відкривати нове (нові, ще не відомі елементи, які належать до даної галузі). Проте неминуче настає момент, коли специфічна “логіка” даної предметної сфери виходить за її межі й зустрічається з об'єктом іншої специфіки. Формальним показником такої ситуації є поява ірраціональних залишків при спробах “включити” ці об'єкти в традиційну систему пояснення і тлумачення реальності. Нові факти вимагають для свого осягнення нових, нетрадиційних підходів і методів.
Для подолання опору кансервативного, традиційного мислення яке не приймає незвичайну дійсність, оскільки у світлі традиційних підходів вона видається безглуздою, ірраціональною, абсурдною, потрібний неупереджений погляд на невідоме, підхід, що витікає з гіпотези.
Підтвердження гіпотези експериментом перетворює її в достовірну наукову теорію. Прикладом служать гіпотези про існування невідкритих елементів Д. І. Менделєєва, гіпотези М. Планка про дискретний характер випромінювання світла і т. д.
Гіпотеза і прогноз ніби доповнюють один одного. Чим більший простір для прогнозів дає гіпотеза, тим швидше вона може бути підтверджена або відхилена. “Наука, яка не допускає прогнозів, є чистою, яка не базується ні на якій гіпотезі і не заслуговує назви науки” [9].
Прийнято ділити наукові прогнози на два типи: аналітичні і синтетичні або в іншому визначенні – на детерміновані і інтуїтивні.
Аналітичне передбачення – це передбачення, у яких йдеться про пізнання нових елементів вже пізнанних у своїх фундаментальних закономірностях сфери реальності, тут немає нічого незвичайного. Це -творче пізнання, оскільки пізнається щось нове, але детермінується воно вже відображеними в людській свідомості закономірностями реальності. Яскравим прикладом таких передбачень може служити передбачення конічної рефракції в кристалах Гамільтона і багато інших.
Синтетичне передбачення значно складніше. Воно робиться вченим без прямого досвідного обгрунтування, на базі інтуїції.
Отже вибір нової теорії, що повинна відображати якісно нову сферу реальності, є вибором напрямку пошуків, нових нетрадиційних ідей; тому цей вибір є вільним, оскільки він не детермінується тими чи іншими чинниками наявної (традиційної ) системи знання. Проте, будучи вільним, цей вибір не є довільним. Він завжди визначається цілком об'єктивними чинниками, які, щоправда, мають специфічний характер їхнє буття є майбутнім буттям, буттям можливостей. Важливу роль у цьому процесі відіграє математична гіпотеза. Прикладом синтетичного передбачення може служити передбачення К. Максвеллом існування так званого “струму зміщення”; створення А. Енштейном ВТВ і передбачення на її основі відхилення променя світла при його проходженні близько Сонця і інш.
Поскільки в основі передбачень лежить знання про закони, природньо, що типи передбачень співвідносяться типам законів, які складають його основу, точність передбачення залежить тому не від типу закону, а від рівня розвитку, від глибини пізнання дійсності, від об'ємності і точності вираження у науковому законі об'єктивного закону природи, а також, зрозуміло, і від степені наповненості і точності інформації про умови, у яких діє даний об'єктивний закон.
