Йоган Готліб Фіхте (1762-1814) був одним з вісьми дітей ремісника-ткача, який проживав в саксонському селі Рамменау. Дитячі і юнацькі роки провів у великих злиднях, лише щасливий випадок допоміг йому закінчити школу і вступити в університет: місцевий поміщик звернув увагу на надзвичайну пам'ять юнака (який був здатний слово в слово переказати проповіді пастора) і почав надавати кошти для його навчання. Фіхте навчався на теологічних факультетах спочатку Йенського, а потім Лейпцігського університетів, особливу увагу приділяв філософії, літературі, юриспруденції. Після смерті поміщика припинилися грошові субсидії, які одержував Фіхте, і він здобував університецьку освіту у надзвичайно важких матеріальних умовах: у нього не знайшлося грошей для оплати права здати випускні іспити.

Протягом декількох років Фіхте заробляв собі на життя домашнім учителюванням, проживаючи переважно у швейцарському місті Цюріху. З початком революції у Франціїї він поспішив повернутися на батьківщину. Прибувши у 1790 році в Лейпціг, Фіхте не знайшов там умов для того, щоб практично здійснити задумані революційні ідеї. Але саме в цей час він усвідомлює факт початої в Німеччині працями Канта філософської революції і незабаром стає одним з провідних її учасників [3; 126].

В 1791 році Фіхте відправляється в Кьоніґзберг, щоб поспілкуватися з Кантом, який, проте, зустрів його холодно (а той в свою чергу розчарувався у кантівських лекціях, вважаючи їх “снотворними”). Ставлення Канта змінилося на краще, коли він прочитав швидкоруч написаний Фіхте за декілька тижнів “Досвід критики всякої відвертості”. Кант допоміг опублікувати цю працю в 1792 році і Фіхте зразу ж став знаменитістю, в якому побачили гідного продовжувача і спадкоємця Канта.

Але пройшло ще багато років, перш ніж Фіхте серйозно заявив про себе як філософ, при чому самостійний, оригінальний. В значній мірі подальша філософська активність Фіхте була стимульована подіями французської революції. Фіхте звертався до філософії як до засобу зміни суспільної свідомості, а через неї - і суспільного буття. Кантівську філософію Фіхте не вважав доцільною для розв'язання названої задачі, і в цих умовах в нього виникає задум значного перетворення цієї філософії, яке усуває в ній до того ж ті теоретичні прогалини, які були виявлені її критиками. Свій варіант “критичної” філософії Фіхте назвав “науковченням” і на початку 1794 року ознайомив з його основними положеннями своїх цюріхських знайомих.

З часом Фіхте був запрошений на посаду професора філософії Йенського університету. Його лекції про “науковчення” викликали великий інтерес студентів і всієї освіченої громади Йени. Прете в 1799 році Фіхте вирішив за потрібне покинути університет і Йену взагалі через так звані суперечки про атеїзм.

На декілька років Фіхте зупинився в Берліні, де проводив приватні лекції і публікував нові праці, головним чином по соціально-історичних питаннях.

В 1805 році Фіхте читав лекції в Ерлангенському, а потім в 1806 році - в Кьоніґзбергському університетах. Нова війна з Францією привела до окупації Прусії і закриття німецьких університетів. Фіхте повернувся в Берлін і з немалим ризиком для себе виступив з публічними “Зверненнями до німецької нації”, в який призивав співвітчизників до духовного відродження, політичного об'єднання і національної незалежності.

В 1810 році Фіхте призначений деканом філософського факультету Берлінського університету, а через два роки був вибраний ректором цього університету; але цю посаду він займав не довго. В 1814 році він помирає від тифу. [3; 129].